Чтение онлайн

— Ніякий! — промовила недбало. — Просто я пожартувала!

Тарасюк посварився на неї кулаком.

Фернан розвів руками: “А що я казав?”

Віллі недовірливо глянув на дівчину, але змовчав.

Лілові довгі тіні ще простягались від скель, а ущелину сповнювала темрява, коли дівчина і хлопець увійшли до своєї печери. Витка смуга ледве світліла на чорному тлі стіни.

— Якщо Фернан каже правду, — прошепотіла Майя, — то десь тут, — вона обережно постукала пальцем по нерівній бурій стінці метрів за два праворуч од вертикалі, — то тут має проходити ще одна лінія, теж вертикальна…

Тепер вони стояли на спині в коня удвох і терли, терли, без кінця терли буру стінку мокрими губками.

Там, зовні, сонце підіймалося все вище. В печері ставало щодалі світліше. А Майї здавалося, ніби починає світитися весь тонкий шар піщаної “штукатурки”. Ще один рух щітки, ще один мазок вологої губки — і нова яскраво-жовта смуга з’явилась на стінці печери.

— Зачекай! — крикнула Майя. — Ми зіпсуємо низ! Знову потрібна глина!

Халід зліпив ще один карниз над щойно знайденою смугою і знову заліз на круп вороного коня.

Кінь, мабуть, стомився стояти на одному місці і, не насмілюючись рушити, повільно переступав з ноги на ногу. Майю гойдало при кожному його русі, але вона цього не помічала. Вона йшла по сліду!

Жовта стежечка фарби деякий час вела її праворуч, вздовж стелі, потім м’яко заокруглилась і пішла вгору. Тоді ліворуч і перейшла у величезне коло.

Майя, не помічаючи нічого навкруги, навіть не задумуючись над тим, що виникає перед її очима, терла далі жорстку, покриту пилом кірку, змивала пісок і виявляла все нові й нові лінії, штрихи та плями, що яскраво-жовтою фарбою пломеніли серед мертвого каменю печери.

Халід, не підводячи голови, з захопленням очищав нижню частину стіни метра за півтора від підлоги. Зі стіни сипався пил…

Скільки минуло часу — дві чи дванадцять годин, — вони не знали.

Вже була, чи, точніше, ще була добре освітлена принаймні центральна частина зали, коли вони опам’яталися від гучного вигуку, що несподівано залунав біля входу.

Майя здригнулась і, обернувшись, побачила Віллі.

Він стояв, широко розплющивши очі.

Коли Майя скочила на землю, Віллі уже зник. За мить він знову з’явився в печері, з кіноапаратом.

— Вітаю вас! — схвильовано й урочисто виголосив Сміт. — Вітаю вас з портретом космонавта!..

Лише зараз Майя вперше мала змогу охопити поглядом величезний жовтий силует на чорній стіні.

Схожий на кулю, як у водолаза, шолом з двома круглими ілюмінаторами завершав могутній торс гіганта. Шолом переходив у скафандр, що плавно огортав плечі й груди. Чудово було передано складки важкої тканини. Ступні велетових ніг були приховані товстим шаром піску на підлозі печери, а ліва частина тулуба — ще не зчищеною кіркою піску й пилу.

Майя заплющила очі, навпомацки знайшла шкіряний мішок з водою, нахилилася 1 кілька разів ковтнула. Потім постояла так ще трохи і тільки тоді, не вірячи собі самій, знову розплющила очі.

Могутня постать Зійшлого з неба так само яскраво вирізнялася на чорній стіні печери.

Тріск кіноапарата припинився.

— Ще хтось, крім вас, уже бачив його? — спитав Віллі.

Майя похитала головою.

— Вам просто дуже пощастило, Сміт, що ви опинилися тут. Обіцяйте мовчати, я хочу привести їх сюди завтра вранці!

— Слово джентльмена! — усміхнувся юнак.

Минув ще якийсь час. Усі троє, наче зачаровані, не могли відірвати погляду від портрета.

Нарешті, ніби звідкись здаля, долинув до Майї голос Віллі:

— Дозвольте мені сфотографувати вас у момент цього чудового відкриття. Адже воно ще навіть не закінчено, — погляньте, лівої частини постаті не видно…

— Навіщо? — Майя стомлено махнула рукою.

Сміт засміявся.

— Що ви, міс Кремньова… Можна не сумніватися, цією фотографією пишатимуться ваші діти й онуки! Прошу вас…

— Ну що ж? Як, Халіде? Закінчимо роботу?

Хлопець засоромився, але потім на його обличчі від вуха й до вуха розпливлася усмішка і він швиденько скочив на коня.

Майя зробила те ж саме. Обоє знову підняли щітки, й останні шари піску, що приховували від очей могутню постать, почали сповзати з мокрої стіни.

Тріщала камера. Час від часу Сміт опускав її, брав фотоапарат у шкіряному футлярі, що висів на грудях, і клацав затвором знову й знову, тим часом, як портрет космонавта все ясніше виступав з-під шару піску й пилу.

В печері стало темніше. Контури широкого скафандра все більше розпливалися.

Раптом Майя усвідомила, що вона вже давно не чує гудіння кінокамери і клацання затвора.

Дівчина обернулася.

Сміта в печері не було.

Коли Віллі увійшов у палатку, Фернан і Григорій відразу ж кинулися до нього:

— Вам радіограма!

Фернан подав Смітові шматок паперу:

— Прийнято десять хвилин тому… Віллі схопив аркуш і вголос прочитав:

— ОАЗА САММІЛІ УІЛЬЯМУ СМІТУ КРП ЛІЗЗІ ТЯЖКО ХВОРА КРП НЕГАЙНО ВИЛІТАЙ БАТЬКО.

— Дружина? — запитав Тарасюк.

— Наречена, — сумно сказав Віллі. — Доведеться, друзі, розпрощатися з вами. Не знаю, чи повернусь…

Через півгодини вертоліт знявся у повітря.

Ті, що залишились біля намету, ще довго махали руками, аж поки нічого не стало видно.