Чтение онлайн

Henricus Dandolo.

У Ленґдона аж дух перехопило, коли він уявив собі простий надгробок дожа. «Я там був». Точнісінько як і йшлося у поемі, Енріко Дандоло був похований у золоченому музеї — «мусейоні мудрості святої», — але це було не в базиліці Сан-Марко.

Осягаючи цю істину, Ленґдон повільно спинався на ноги.

— Не можу спіймати сигнал, — сказала Сієнна, вибравшись зі світлового колодязя і підходячи до нього.

— Уже не треба, — насилу вимовив Ленґдон. — Позолочений мусейон святої мудрості... — Він глибоко зітхнув. — Я... помилився.

Сієнна пополотніла.

— Тільки не кажи, що ми не в тому музеї.

— Сієнно, — прошепотів Ленґдон, і йому раптом стало зле. — Ми не в тій країні.

розділ 76

А нагорі, на майдані Сан-Марко, циганка, яка продавала венеціанські маски, влаштувала собі перерву, прихилившись до зовнішньої стіни базиліки перепочити. Як і завжди, вона зайняла своє улюблене місце — невеличку нішу між двома металевими ґратами на бруківці: то була ідеальна точка, де можна було поставити свій важкий крам і помилуватися сонцем, що хилилося за обрій.

За багато років їй довелося всякого побачити на майдані Сан-Марко, однак химерна подія, що привернула її увагу, відбувалася не на майдані, а під ним. Налякана гучними звуками в себе під ногами, жінка уставилася крізь ґрати у вузький колодязь приблизно десять футів завглибшки. Вікно з протилежного боку колодязя було відчинене, і в нього зі скреготом запхали складаний стілець.

На превеликий подив циганки, слідком за стільцем у колодязі показалася гарненька жінка з русявим «кінським хвостом», яку, вочевидь, попихали знизу. Та жінка намагалася крізь вузеньке вікно увібратися до ширшого колодязя.

Білявка зіп’ялася на ноги, негайно поглянула вгору — і злякалася, узрівши, що на неї крізь ґрати витріщається циганка. Тож вона притиснула палець до губ і через силу всміхнулася. А потім розклала стілець, стала на нього й підняла руки до ґрат.

«Ти замала на зріст, — подумала циганка. — І взагалі, що ти тут робиш?»

Білявка злізла зі стільця і заговорила до когось усередині будівлі. Хоча у вузькому колодязі було обмаль місця, вона відсунулася убік, і до тісного отвору, піднявшись зі склепу базиліки, увіпхався високий темноволосий чоловік у модному костюмі.

Він теж підняв догори очі й зустрівся поглядом із циганкою. А потім, незграбно звиваючись, чоловік обмінявся позицією з білявкою й видерся на хиткий стілець. Він був значно вищим на зріст, і коли підняв руки, то зміг відсунути клямку під ґратами. Ставши навшпиньки, чоловік вперся долонями в ґрати й штовхнув їх угору. Ґрати піднялися на дюйм-два — і йому довелося їхопустити.

— Puo darci una mano? — гукнула білявка циганці.

«Подати руку? — здивовано подумала циганка, не збираючись втручатися. — Що ви робите?»

Білявка вихопила чоловічий гаманець, витягла з нього купюру сто євро й заохочувально помахала нею. То були більші гроші, ніж циганка заробляла за три дні. Не новачок у переговорах із пошуку компромісу, вона похитала головою й підняла вгору два пальці. Білявка видобула з гаманця ще одну купюру.

Не вірячи своєму щастю, циганка знизала плечима, вдаючи, що погоджується неохоче, і, намагаючись зберігати байдужий вираз, нахилилася й вхопилася за ґрати, дивлячись чоловіку у вічі, щоб синхронізувати з ним свої зусилля.

Коли чоловік знову натиснув знизу, циганка потягнула ґрати на себе своїми сильними руками, натренованими за довгі роки носіння краму, і ґрати підскочили догори... але наполовину. Не встигла вона подумати, що справу зроблено, як унизу під нею почувся гучний тріск, і чоловік зник, полетівши на дно колодязя, — то під ним зламався склада- ний стілець.

Залізні ґрати в руках циганки одразу стали вдвічі важчими, і спочатку їй захотілося кинути їх, але думка про двісті євро додала жінці сили, і вона таки спромоглася витягнути важкі ґрати й кинути їх до стіни базиліки, де вони гучно брязнули й затихли.

Захекана циганка поглянула в колодязь на переплетені тіла та поламані меблі. Коли чоловік підвівся на ноги й обтрусився, циганка простягнула вниз руку, щоби взяти гроші.

Білявка з хвостом із розумінням кивнула й підняла над головою дві купюри. Циганка опустила руку, але було надто далеко.

«Дай гроші чоловіку, він вищий».

Раптом у колодязі почулися звуки метушні та сердиті голоси, що лунали зі склепу. Чоловік та жінка зі страхом відсахнулися від вікна.

А потім усе перетворилося на хаос.

Темноволосий чоловік швидко взяв ситуацію у свої руки. Він присів, міцно переплів пальці рук і суворо наказав жінці стати ногою на опору, утворену його долонями. Вона гак і зробила, і чоловік підняв її догори. Жінка вперлася рукою в стінку колодязя, затиснула зубами дві купюри, щоб вивільнити руки, і випростала їх догори, намагаючись вхопитися за край колодязя. Чоловік піднімав її... все вище й вище... аж поки її руки не обхопили край.

Ціною величезних зусиль білявці вдалося витягнути себе на поверхню майдану. Цієї миті вона була схожа на жінку, яка вибирається з плавального басейну. Тицьнувши циганці гроші, незнайомка враз крутнулася, стала навколішки над отвором і подала чоловікові руку.

Але було вже пізно.

Чиїсь дужі руки в довгих чорних рукавах залізли до колодязя, мов звивисті щупальці якогось голодного монстра, і, вхопивши чоловіка за ноги, потягнули його назад до вікна.

— Тікай, Сієнно! — крикнув чоловік, відбиваючись від переслідувачів. — Негайно тікай!

Циганка побачила, що їхні погляди, сповнені болю й жалю, на мить зустрілися, а тоді все скінчилося.

Чоловіка грубо затягнули крізь вікно назад до базиліки.

Білявка приголомшено дивилася в колодязь, і її очі наповнилися слізьми.