Чтение онлайн

Глава 7.

Дорога була рівною та зеленою, спочатку через маленькі поля, а тоді через повністю відкриті болота. Мое весело бігла риссю, тягнучи гуркітливий візок, в той час як ми по черзі їхали. У візку було місце лише на двох, поруч із людиною, що керувала. У будь-якому разі, я не думаю, що Мое могла тягти всіх нас, п’ятьох. Вона точно не могла, коли ми виїхали на пагорби. Там усі, окрім Тітоньки Бек йшли пішки.

Але, поки ми були на рівнині, Тітонька Бек була дуже балакучою. Вона довго дискутувала із Фінном щодо релігії, поки Ого сидів, виглядаючи насупленим та оточеним таємницею, а Грін Гріт весь час казав:

– Займайся своєю справою!* Займайся своєю справою! – допоки, як Ого сказав пізніше, він не захотів скрутити птахові шию.

_________________

* Також можна перекласти як: “Не лізь у чужу справу!”.

Коли наступила черга їхати у візку Івара та моя, Ого крокував попереду, щоб охолонути, а Тітонька Бек сказала Івару:

– Ти довозі повільно вийшов з залу, коли метеорит впав? Що тебе затримало?

Івар знизав плечима:

– Назовні був небезпечний звук.

– Був. Хтось міг бути поранений, - сказала Тітонька Бек. – Ти міг допомогти їм.

– Хтось у моєму стані, - сказав Івар, - будучи королівським сином, тощо, має бути обережним. Мене могло вбити! Не думаю, що боги Берніки багато піклуються про людей.

– Але вони піклуються, - сказала моя тітка. – Цей удар блискавки не зашкодив нікому окрім курки! Чого це ти такий обережний, навіщо, можу я запитати?

Івар був здивований, що вона запитує. Я також, само собою зрозуміло.

– Я можу бути королем, одного дня, - сказав Івар. – А із тим, як поводиться мій брат, я можу стати королем завтра.

– Якщо ти так думаєш, то ти більший дурень ніж я про тебе думала, - різко сказала Тітонька Бек. – Твій брат Донал дуже хитрий молодий чоловік іприземляється на ноги, як кіт, маю тобі сказати.

– Я так не думаю, - протестував Івар.

Мені здавалося, що Тітонька Бек намагається показати Івара у найгіршому світлі. Спочатку для неї він був боягузом, а тоді він став по-дурному амбіційним. Не чекаючи, кого у ньому вона розкриє наступним, я втрутилася.

– Тітонька Бек, чому ти вирішила піти до Короля Колма?

Тітонька Бек, як я сподівалася, відволіклася.

– Це був наш очевидний вибір, Ейлін, - сказала вона мені. – Ми були у чужій країні, без грошей, без їжі, без транспорту, і у нас було завдання. Усі королі можуть бути щедрими, за умови, що ти даси їм достатньо підстав. І, як ти бачила, це спрацювало – хоча, мушу сказати, - вела вона далі, у найбільш несхвальній манері, - я не очікувала знайти товстого чоловіка, який хропе у тьмяному сараю та чіпляється за свою обітницю, щоб нічого не робити. Якби я була зараз його дружиною – а я думаю, його королева повинна бути такою ж поганою, як і він – я би не витримала довше ніж тиждень.

І вона розразилася тирадою про Короля Колма та його двір, яка тривала, допоки ми не досягли першого з пагорбів. Здається, вона помітила більше деталей ніж я. Вона згадала усе, від пилюки на королівському кріслі до убозтва на фермерському дворі. Я пам’ятаю, як вона казала про плями соусу на королівському одязі, про лінь його прислужників, про його негодованих свиней та про занедбаність його коней, але я не слухала уважно. Моя увага була направлена на м’якість та трепетання біля моїх гомілок.

Я весь час дивилася униз, але у візку не було нічого, окрім наших сумок та їжі. Зрештою, я простягнула руку униз та знайшла те місце. Мої пальці зустріли бакенбарди, холодний ніс та пару твердих, стоячих вух на великій круглій голові. Було так, як я майже очікувала: Плаг-Аглі. Невидимий. Хто б подумав, що такий негарний та магічний кіт має таке м’яке хутро? Я не могла опиратися тому, щоб не гладити його – він був як теплий оксамит – і я з легкістю робила це непомітно, оскільки Івар вередуючи дивився понад краєм візка, сильно ображений звинуваченнями Тітоньки Бек, а Тітонька Бек проголошувала промову краєвиду.

Насправді, Фінн слухав її, коли йшов риссю біля візка.

– Притримай коней, Мудрість! – протестував він, коли Тітонька Бек продовжувала нищити стан хатинок у фермерському дворі. – Чому король маєбути великим? Назви мені причину.

– Щоб бути прикладом для інших, - відповіла моя тітка. – Заради стандартів, звичайно. І говорячи про стандарти… - і вона говорила знову, на цей раз про відповідальність короля, щоб бути прикладом для його підданих.

Плаг-Аглі муркотів. Він гуркотів настільки голосно, що я була здивована, що інші не чули. Чи, можливо Грін Гріт чув. Він перервав ораторство Тітоньки Бек, кажучи:

– Кігті та зуби, кігті та зуби унизу!

Але ніхто не звернув уваги, окрім моєї тітки, яка повернулася до папуги та сказала:

– Якщо це націлено на мене, закрий свій дзьоб, мій хороший птах, або пошкодуєш!

Грін Гріт перекотив свої мудрі очі на неї та перестав розмовляти.

Пагорби, як я казала, були важкі для Мое ослиці та для Фінна, який захекався та задихався та його обличчя стало рожевим, але не для решти нас. Берніка низка країна, із грудками, і немає нічого подібного до глибоких схилів Скарру. Коли Мое піднімалася по пагорбу, я дивилася навколо на зелені, зелені краєвиди, поцятковані латками сонця, що рухалися серед вологих багряних хмар, і я думала, що ніколи в житті не бачила таку прекрасну сільську місцевість. Пішов дощ, біля вершини пагорбу, і одразу з’явилася веселка, вигинаючись над усім цим. Я знайшла це славетним.

– Тьху! – сказала Тітонька Бек. – Волого.

Я могла сказати, що вона дійсно у поганому настрої. Коли Тітонька Бек така, найбезпечніше дотримуватися тиші, але жоден з інших трьох, здається, не зрозумів цього. Фінн сказав заспокійливо:

– Ах, але Мудрість, так дощ озеленяє наш чудовий острів.

Тітонька Бек видала низький шум-гарчання. Вона ненавидить заспокоєння.

Тоді Івар невинно запитав:

– Куди ми йдемо? Ти знаєш дорогу?

– До наступного містечка, звичайно ж! – різко сказала Тітонька Бек – Кул Нок*, чи якась подібна назва.