Чтение онлайн

___________________

* Холодний стукіт.

– Кулохі, Мудрість, - поправив її Фінн.

– І звичайноя знаю дорогу! – прогарчала моя тітка. – Я була тут дівчинкою, за мої гріхи.

– Але… - сказав Івар.

Ого спробував допомогти.

– Насправді принц має на увазі, - сказав він, - який наш маршрут? Хіба нам не потрібно йти до Галлісу?

Через це він потрапив у лихо з двох боків. Івар сказав:

– Не кажи за мене. Бовдур!

Тітонька Бек подивилася на Ого та огризнулася:

– Звичайно ми туди йдемо, ти великий дурень! Ми йдемо до південного-сходу, униз до Протоки Чарка, і знайдемо інший човен. Думаєш, я не знаю, що роблю?

Здається, Івар все ще не розумів.

– Як ми будемо добиратися? Це дуже далеко? – сказав він.

– Замовкни, - сказала моя тітка. – Ти також дурень!

Івар виглядав настільки здивованим від її слів, що Фінн непомітно підійшов до нього та прошепотів:

– Це займе три чи чотири дня подорожі. Берніка більша за Скарр, але не така велика як Логра.

– Хіба цей хлопець не вивчав географію? – запитала Тітонька Бек вологі небеса.

Після цього, я не можу згадати чи хтось ще говорив багато, решту дня. Ми зупинилися для мовчазного пікніка з хліба, шинки та слив, а тоді пройшли через зелену м’яку рівнину. До вечора дощило дійсно сильно і цілком очевидно, що ми не дісталися Кулохі того дня. Ми були змушені зупинитися у вологому маленькому готелі на ніч.

Тітонька Бек сердито дивилася як дощ відбивається від соломи та зеленого моху, що ріст на стінах готельчику.

– Я ненавиджуБерніку! – сказала вона.

Іноді я роздумую, чи була б моя історія іншою, якби ліжка у готелі були зручні. Вони не були. Матраци, здавалося, були наповнені кущами дроку. Вони кололи та шелестіли, а каркас ліжка скрипів, і я знаю, що минули години перш ніж я заснула – і я лише заснула, коли Плаг-Аглі підповз до мене, теплий та м’який. Ймовірно, Тітонька Бек мала ніч ще гіршу ніж я. Коли я встала, скоро після світанку, вона все ще міцно спала, виглядаючи виснаженою. Я прокралася геть, униз сходів, де знайшла Івара, який заказав чудовий сніданок для себе та Ого та Фінна, але повністю забув про Тітоньку Бек та мене.

– Я зараз закажу для тебе, - сказав він. – Чи Бек щось хоче?

Моя тітка ніколи не їсть багато на сніданок, але вона любить чай. Коли я запитала на кухні, вони мали лише кропивний чай. Не було ромашки, не було чебрецю, не було шипшини. Я сказала їм принести їй нагору кухоль того, що в них було та пішла у двір, глянути на Мое. Ого переконався чи її добре годували тарозчесали, а Плаг-Аглі сидів у візку, повністю видимий, поїдаючи остатки шинки. Я підійшла та сіла із ним та закінчила із більшістю хліба, і більшістю слив.

– Ти єдивним створінням, - сказала я йому. – Хто ти насправді?

Він лише потерся головою о мою руку та промуркотів. Тож ми щасливо сиділи поруч, допоки у готелі не вибухнув галас. Я могла чути, як хазяїн готелю та його дружина сильно протестували, гострий ляскіт гніву Тітоньки Бек, крики Фінна про мир та виск Івара, що це не його провина. Незабаром, обидва, Ого та Івар, вискочили у двір, все ще жуючи, а Фінн спішив за ними, годуючи Грін Гріт жменькою родзинок.

– Що відбувається? – сказала я.

– Твоя тітка - свиня! – сказав Івар, із набитим ротом.

– Звичайно, вона хотіла, щоб ми їли у візку, під час подорожі, - пояснив Фінн.

Виявилося, що Тітонька Бек не має грошей, як для ночівлі у готелі, так і для сніданків – Івар та Ого, звичайно ж з’їли їжу, яку вони замовили для мне. А Плаг-Аглі та я з’їли решту їжі у візку. Тітонька Бек була люта, тому що це означало, що тепер нам доведеться купляти їжу у Кулохі. Маю сказати, я не вважала, що це був дуже гарний привід для того щоб бути аж такою сердитою. Я списала це на погану ніч у поганому ліжку, і я симпатизувала Івару, коли він твердив:

– Вона могла сказатинам!

Ми вирушили під ще однією веселкою – великою подвійною – як дуже приглушена група, Тітонька Бек вся така пряма, її рот був стиснутий у злу лінію, а решта нас не насмілювалися сказати й слова. Лише Грін Гріт казав будь-що, і пронизливо кричав:

– Подвійний поклін, подвійне мірило! – Тітонька Бек кинула на нього погляд, коли правила, ніби вона пристрасно бажає скрутити його зелену пернату шию.

Ми дісталися Кулохі близько полудня. Івар стогнав від огиди, коли побачив його. Це було невелике містечко, а його стіни були зроблені з багна. За великими провислими воротами, будинки несистематично з’юрмилися біля ринку, і все, наче, смерділо.

– Я скажу це про Скарр, - пробурмотів мені Ого, коли візок хлюпав по дорозі до ринку, - принаймні ваші міста пахнуть чистотою.

– Звичайновони пахнуть, - гордо сказала я. – І припускаю, ти пам’ятаєш міста на Логрі так добре!

– Не зовсім, - сказав він. – Але я пам’ятаю, що на вулицях не було бруду.

Я зітхнула. Логра була ідеальною в пам’яті Ого.

Тим часом Тітонька Бек правила візок серед розкиданих, бідних на вигляд, ринкових прилавків і грандіозно зупинилася перед найбільшим. Я дивилася на його стелажі зі старою капустою та з мухами, що кружляли біля маленької купи бекону, та сподівалася, що вона не збирається купляти щось з них.

Насправді, моя тітка гарна покупчиня. Вона зуміла зібрати трохи цілком пристойних запасів і відіслати Фінна до хлібного прилавка, поки вона торгувалася щодо вибраного нею.

– Чому ти посилаєш його? – хотів знати Івар.

– Він монах. Він отримає половину безкоштовно, - прогарчала моя тітка та повернулася до торгу.

Це не йшло добре. Яку б ціну Тітонька Бек не пропонувала, жінка за прилавком називала вищу. І, коли Тітонька Бек запротестувала, жінка сказала: