Чтение онлайн

Дзвонарська. Тепер уже алілуя!

Вареник. Ну, приймав і питав мене уже предсідатель, як свого, уже, значить, запанібрата.

Зінька. Як же, тату?

Дзвонарська (до Зіньки). Папонько... (Варенику). Ох, думаю, і вожделеніє було!

Вареник. Стало буть, тошно. Сам почепив мегдалію, предсідатель би то! О?! Ще мене під руку... О?! Зайдіть, просить, на чайок!

Дзвонарська. На чайок?

Зінька. До присідателя?!

Вареник. Що ж там за штука? Гм! Приходжу. Ведуть мене, садовлять... Зараз чай з тим, як його?..

Дзвонарська. З кізляркою, певно? Мій покійничок уживав було завжди після добрих похорон.

Вареник. Ні, ні!

Дзвонарська. А-а, з ромом?

Вареник. Та ні!.. Ах ти, господи! З конякою.

Наталка. З живою?

Вареник. Тю, дурню! Такий напиток!

Дзвонарська. І доходять же, прости господи, до всякого способу!

Вареник. Ну, стало буть, випили так тільки... звісно, душа міру зна! А далі обідати... ну, тут уже ми смикнули всякого, аж досі джмелі в усі... Я Юрію Митровичу, предсідателю б то, і грошенят визичив...

Дзвонарська. Ну, вже без того не можна! Мовляв, хто маже, то й їде... да не оскудіваєш мошницею!

Зінька. Ох, тату, то вони за гроші й хапаються!

Вареник. От, вигадай! Гроші грошима, а Гаврило Потапович Вареник Вареником! Ще, може, й самі смикнемо в дворане.

Дзвонарська. Та ось і для Зіновії я привезла дворанина... з мамонькою будуть...

Вареник. О! Невже? Так треба ж прийняти?

Дзвонарська. Авжеж, по-модньому.

Вареник. Предводительський?

Дзвонарська. Еге ж! Що я казала... ще навіть далекий родич їм...

Зінька. Тату! Я не хочу заміж за панича!..

Вареник. Ото вигадай: «Не хочу!»

Зінька. Мені страшно за жениха...

Вареник. Чого? Не маненька!

Дзвонарська. Та він же чиновник настоящий, не хвальшивий: січас і начальникує, й писарює,- благородно і чинно.

Зінька (крізь сльози). Бог з ним! Він на гроші ластиться...

Вареник. На гроші?! Такий і Вареник, щоб проковтнули? Подавляться!

Дзвонарська. Скажіть на милость? Таке щастя, а вона... І благородний, і чиновний, і багатий; то я обладнала!

Зінька. Так самі б і виходили!

Дзвонарська. І пішла б, з великим восхощенієм: помилуйте мою душу - дворанин, благородний.

Вареник. А дочка чия?! Варениця, та ще з сметанкою.

Дзвонарська. Сьогодні предводитель буде сюди з поміщиками: всі шуткують, що вже стало буть, у самого Вареника поїмо настоящі вареники...

Вареник. Обіщались приїхати на вареники? О?!

Дзвонарська. То-то, видите, що всі вони жалають побрататись, а не за гроші тільки...

Вареник. Так дивіться ж, щоб було гаразд! Біжи ж, Зінько, до Вівді, порядкуй, а ти, Наталко, скакай до батюшки за посудою та й їх проси!

Наталка. А гостинця?

Вареник. А, мазана! Збігай, то дам!

Зінька у дверях щось шепче Наталці на вухо одходячи.

Вареник і Дзвонарська.

Дзвонарська. Скільки-то у вас сьогодні досточтимого миру буде! Треба ж помодніще прийняти!

Вареник. Та ти уже, Власівно, дай лад і Зіньку укоськай, щоб не брикалась. Ти уже коло тих мод, приміром будучи, хоч хвостом махала...

Дзвонарська. Та я Зіньку присоглашу; я оце купила по случаю модні прибори,- двадцять п’ять карбованців дала!

Вареник. Добре, верну.

Дзвонарська. Я, Гаврило Потаповичу, бачила таки, мовляв, тьму тем! Потрапимо, будемо говорити, і оноралам, і протодияконам.

Вареник. Та й гаразд! А подай-ке лиш з полиці оту пляшечку і чарку: ми пока що на потуху смикнем!

Дзвонарська достає.

Тільки оті звички і поведенції панські не по душі мені!

Дзвонарська (наливаючи). Бозна-що! Як-таки вам таке тепер і провадити?

Вареник (п’є і наливає їй). О! Та не то, стало буть, що не по душі... Викушайте! Бо, конешно, скажемо, приміром будучи, і ми не з клоччя, а з сиру та тіста... Хе-хе-хе! А тільки виходить діло не по кістках!

Дзвонарська. Дай же боже! (Підморгує). Істинно: кісточкам і сурелям [2] нашим краще вже тепле містечко та спокій. (Випива).

Вареник. Ще поки бог гріхам терпить! О! (Подає). Смикни!

Дзвонарська. Та я на радощах і уп’юсь!..