Чтение онлайн

Зінька. Цур йому, отому благородному! В якому родилась, в такім і умру.

Дзвонарська. Що ти, комашечко моя мальованая! Да ти без понятія, який у панських модах смак! А я проізойшла і в смак увійшла. Дак ти слухай, ладоночко моя, як у панів, у господ значить, добре жити. Оце тобі зараз перини: витягайсь і повертайсь, мовляв, чи направо, чи наліво, куди завгодно! Потім тобі січас кохвій з крендельками: воспивай собі, красунечко, чи три, чи чотири чашечки до восхотінія і крендельками закусюй, а потім сядь та пальцями отак перебирай. (Показує). Тут тобі січас гості-паничі чи гусарини: ногами тільки шарк або брязь. Ну, значить, зробиш книш (присіда) і сядеш, мовляв, як янгеляточко: очі підведеш у небо, під лоба, або на груди спустиш... а вони так тобі і воздимаються, і воздимаються! А тут обід: жулен з камердолями, будеш пить сабавонь, вахлітам чи драглей... Ну, сказано, моя ягідко, напрешся, та аж сопеш і тільки платочком губи та лобика втираєш. Ну, а вечором безпременно променаж з кавалерами. Ох, прости, господи, согрішенія наші!

Зінька. Та ото тільки й роботи, тріскай та вивертайсь?

Дзвонарська. Ні, часто і балі бували: під хварто пляса так було танцюємо, що й господи! Я таки, признатись, дівонько, до танців була перша; ще яких танців уміла, не простих, а загрянишних!

Зінька. Які ж вони, тіточко?

Дзвонарська. Та от січас - кадрель, благородний танець! Отак ходи з кавалером і крутись: от дай руку - тобі треба, ягідко, привчатись. (Гра на губах, показує). Цабе повертайсь, а тепер цоб! Ну, задком, задком оступайсь, а тепер крутись. Він довгий. А то ланцет іще достойніший: там отак ходять, та кланяються, та роблять книша. (Гра на губах і показує).

Зінька. Чорзна-які й танці! Ходи, як на корді, та спиною вихай!

Дзвонарська. Ти без понятія, дєвонько. А полька? Що то за вожделеніє! Ох, як воспомниш оте все, то у нутріях, мовляв, аж воспаленіє дєлається, а ти небрежительно...

Зінька. Та я б здуріла од такого життя!

Дзвонарська. Не ввійшла в смак, ладоночко моя безневинна, не ввійшла в смак. А от спробуєш - істинно говорю, чревоугодіє! Та як ще до того пропустиш у горлянку драмадерії чарочку, другу, то смак тобі, ягідко, по всіх сурелях та жилочках, як єлей, розійдеться, і зараз в голову, мовляв, оболок вступить,- ну, січас і млосно.

Зінька. Та господь з ним, ще зачумієш! Нема краще, як біла хатонька у садочку, своє хазяйствечко, та мила дружинонька, та спільна працонька, та тиха розмова, та щира порада!

Дзвонарська. Простий, неделікатний скус, мужичі привички, а тобі, мовляв, моя ягідко, доля признача другоє возношеніє!

Зінька. Не треба мені... Це ви, я знаю... знов когось!

Дзвонарська. А як папонька прикаже?

Зінька. Швидче у прірву кинусь!

Дзвонарська. Ох, царице небесна! Як таке й говорити?! Отці про дітей печуться, а діти родительської волі не слухають. Проти родителів піти - та це такий великий, моя комашечко, гріх, такий тяжкий, що й господи! Як я замирала, моя ладоночко, то бачила, що такий гріх аж трьома парами волів тягли на тім світі.

Зінька. Трьома парами!

Дзвонарська. Трьома парами, ягідко, істинно - трьома парами!

Зінька. Ох, я нещасна, що ж мені чинити?

Дзвонарська. От, приміряй, моя комашечко, оцю спідницю. (Надіва їй).

Ті ж і Наталка, а потім Овсій.

Наталка (вбіга). І! Довга яка! Ти заплутаєшся в їй і гепнеш!

Зінька. Та я і не ступлю. (Глянувши назад). А то що?! Ох, моя матінко, зроду не надіну: на мене тюкатимуть!

Дзвонарська. Це саме мода, моя пампушечко!

Наталка (регочеться). Ой, ой! Як копиця.

Зінька. Не хочу такого сорому! Я пересуну, а то собаками зацькують.

Дзвонарська. Ой боже, невіжество яке! Надівай цей нагрудник!

Наталка. Ану-ну! Ото сміху!

Зінька. Не хочу!

Дзвонарська. Та хоч станок же прикинь на себе! (Натяга).

Наталка. Не влазить! Не влазить!

Дзвонарська. Постій, ягідко, я стягну... (До Наталки). Тягни й ти за мотузку!

Зінька. Ой, не тягніть! Дух випрете!

Овсій (у дверях). От знущаються!

Дзвонарська. Постій, постій! Я коліном упрусь... то воно зразу!

Наталка. Щось луснуло!

Зінька. Ой, ой! Не можу... (Плаче).

Овсій. Як кобилу супонять! (Плаче).

Дзвонарська. А ти чого сюди, до дамської уборні? Ач, і свій ніс тиче!

Зінька. Ох, ох! (Плаче).

Наталка. Не тягніть більше, бо ще задавите!

Овсій. Чого батько дивиться? Розбійниця! (Пішов).

Дзвонарська. Поговори, поговори! (До Зіньки). Ходім до кімнати,- там спочатку надінем нагрудничок, а далі й станок.

Наталка (як Зінька повернулась іти). Ой, ой! По спині чисто тріснуло!

Дзвонарська. Царице небесна!

Ті ж і Вареник.

Вареник. Ідуть уже. Чи все готово?

Дзвонарська. На кухні все; а я Зіньку зараз приберу... та й ви б прибрались.

Вареник. А я ось зараз, тільки кріселка поправлю...

Дзвонарська. Наталко! Прибери пляшки! Підмети! Ой, ой! Боже мій!

Гвалт. Вибігають до кімнати.

Наталка. Підмети! (Кида віхоть). Хай йому чорт, я боюсь! (Тіка).