Поезiї
Шрифт:
Луною голосною:
"До зброї, браття! ось iде
Король Едвард вiйною!
Гей, миле браття! чи у нас
Ясної зброї мало?
Хiба в шотландськiй сторонi
Вже лицарiв не стало?"
Лицарство йде, земля гуде;
Зiйшлись ворожi лави…
Багато буде сього дня
Кривавої забави.
Блищать списи, бряжчать мечi
I шоломи яснiї,
Гукають люто вояки,
Ржуть конi воронiї.
Воюють день, воюють два,
На третiй день - ой горе!
–
Шотландцi крикнули: "Бiда!
Король Едвард нас боре!"
Англiйське вiйсько б'є-сiче,
Англiйська зброя сяє;
Шотландська зброя опада,
Лицарство знемагає.
Аж тут король Едвард спинивсь,
I сурма забринiла,
Знялась над вiйськом корогва;
Та не барвиста - бiла.
Всi стали тихо, всяк свiй спис
Додолу похиляє,
Гука герольд: "Король Едвард
Шотландцiв призволяє
Лихую зваду залишить,
Спокiй вернути краю,
Прийти до згоди без вiйни,
По братньому звичаю.
Так каже наш король: хто з вас
Погодяться зо мною,
Той i маєтками, й людьми
Владiтиме в спокою.
Люд простий має нам платить
Податки й десятини, -
А лицар буде вiльний пан
Своєї батькiвщини.
Всяк лицар має з королем
Ходити у походи,
За те вiн матиме собi
I ласку, й надгороди".
Додолу впали корогви,
Весь гурт шотландський панський
Враз крикнув: "Згода! хай живе
Едвард, король шотландський!"
Шотландське лицарство здалось,
Але один зостався
При зброї лицар молодий -
Робертом Брюсом звався.
Едварду глянув вiн в лице,
Мов кинув блискавицю,
Здiйняв i кинув ворогам
Залiзну рукавицю.
Потiм остроги дав коню,
Кiнь вороненький звився,
Помчав у гори, мов стрiла,
В мiжгiр'ї темнiм скрився.
Поїхав Роберт по шотландськiй землi
Здiймати народне повстання,
Гонцiв розiслав вiн по всiй сторонi
Скликати селян на зiбрання.
Коли на широкiй долинi мiж гiр
Зiбралась великая рада,
Роберт тодi вийшов до люду й сказав:
"Шотландцi! вчинилася зрада!
Нема в нас лицарства, нема в нас панiв -
Вони вже англiйськi пiдданi;
Та є ще в країнi шотландський народ,
Не звик вiн носити кайдани!
Повстаньмо ж тепера усi, як один,
За дiло братерськеє спiльне!
Розкуймо на зброю плуги! Що орать,
Коли наше поле не вiльне?"
Тут всi зашумiли, мов хвилi морськi:
"Ходiмо, здобудемо волi
Або нашi голови вiльнi, буйнi
Складемо на нашому полi!"
I там, на широкiй долинi мiж гiр,
Селяни всi табором стали,
Палили багаття вони цiлу нiч -
Все ясную зброю кували.
На ранок узброєне вiйсько було;
Кому ж не дiсталося зброї,
Тому не забракло сокири, коси
Та в грудях одваги мiцної.
Те вiйсько не мало ясних корогов,
Нi панцирiв срiбних коштовних,
На простих селянських щитах не було
Девiзiв гучних красномовних.
У цiлого вiйська девiз був один:
"За волю, за рiдну країну!"
Хоч слiв тих нiхто на щитi не носив,
Та в серцi носив до загину.
I так вони вийшли напроти панiв,
Роберт їх провадив до бою;
Нi одного лицаря, окрiм його,
Не мали шотландцi з собою.
Шотландське лицарство усе перейшло
Служити в англiйському вiйську,
Пiшло боронити мечем i щитом
Корону i владу англiйську.
В нещасну годину шотландський народ
Кував свою ясную зброю;
У першому бою розбитi були,
Багато лягло головою.
Удруге зiйшлися - недоле тяжка!
Знов вiйсько шотландське розбите.
Ударили втретє - знов поле кругом
Все трупом шотландським укрите.
Мiцна була сила потужних панiв,
I ватаги мудрi знайшлися, -
Нi в гори завести, нi в нетрi загнать
Обачнi пани не далися.
Широкi долини, розлогi лани
Шiсть раз були кров'ю политi,
Шiсть раз пролунав по Шотландiї крик:
"Шотландцi, шотландцi розбитi!"
Нi зброї вони, нi своїх корогов
Едварду до нiг не зложили,
Та волю й країну свою боронить
Не стало селянської сили.
Однi полягли, а другi розiйшлись -
Пiшли своє поле орати.
Без вiйська, без слави зостався Роберт,
Що ж має тепер вiн почати?
Чи має пiти, як шотландськi пани,
Едвардовi зброю вiддати,
Зостатись отут в подоланiй землi
Останнього сорому ждати?
Нi, краще не бачить того i не чуть,
Як гинути буде країна!
"Прощай, моя рiдна країно! прости
Свого безталанного сина.
Хотiв би я вiльною бачить тебе,
Але не судилося теє…
Далеко тепер на чужих берегах
Поляжу за дiло святеє".
Так мовив Роберт, i подався вiн геть
На берег убогий iрландський, -
Вiн думав повiк не вертатися знов
У край безталанний шотландський.