Чтение онлайн

На спектрофлюоритовій стінці в танку застигли різноколірні мультизайці та сміхотливі лепусенята. Пола зітхнула й стерла їх зі стіни. Кінчаються дитячі казки…

Вона схилилась над манежем, дивлячись на рожеве дитяче тільце, і раптом її охопила нестримна хвиля ніжності, захотілось схопити Станку на руки, розтермосити, притиснути до себе, поцілувати…

Пола відсахнулась від манежу. Відчувала: ще мить — і вона не зможе стриматися, розридається вголос і налякає дітей.

Підійшла до вікна і прочинила його навстіж. Каріатида стояла вже високо над обрієм, і сніг на вулиці різав очі. Абсолютно сухе, тепле повітря відразу ж забило легені, і Пола закашлялася. Це допомогло їй оволодіти собою.

“Усе, годі. — Вона здмухнула волосся, що впало на чоло. — Не можна, щоб діти побачили тебе такою. Будь веселою і життєрадісною, начебто нічого не скоїлося”.

Пола повернулася і гучно сплеснула в долоні.

— Годі спати, соньки. Пора вставати. Півень проспівав!

На спектрофлюоритову стіну скочив вогненний півень і оглушливо кукурікнув.

Пола стягла ковдру з Ларінди, потім перехилилася через манеж і спробувала розбудити Станку.

— Ну-ну, досить потягусики робити, розплющуй оченята!

Вона поляскала Станку по спині, але у відповідь долинуло лише невиразне муркотіння.

— А от я зараз води холодної принесу, — пообіцяла Пола, і Станка, злякано здригнувшись, відразу ж розплющила очі.

Мати підхопила її під пахви й поставила на підлогу.

— Ось так воно краще. Поглянь, уже гноми давно на зарядку вишикувались, тебе чекають.

На передньому плані спектрофлюоритової стіни сім веселих гномів у різнобарвних шароварах почали робити ранкову зарядку. Трохи далі, на задньому плані стереозображення, дівчинка в трико виконувала вправи за системою Страдіссона. У кімнаті все дужче відчувався запах соснового бору, ранкової свіжості, ніби узлісся, де вистрибували зараз дівчинка та гноми, справді було поряд. Звідкілясь із-за розлогих сосен хрипким метрономом відміряла час зозуля, а в росяній траві сюрчали коники.

Пола рвучко відвернулася. Поштовхом руки відіслала ліжко та манеж у протилежну стіну, де постелі пройдуть дезобробку і ввечері повернуться на свої місця чистими й випрасуваними.

Ларінда позіхнула й, ставши навшпиньки, потягнулася. Потім відразу ж, без жодного переходу, вигнулася у місток.

— А я не хочу з гномами, — закапризувала Станка. — Я хочу, як Лалінда!

— Лалінда, Лалінда! — передражнила її старша сестра. Вона пружно відштовхнулась і перейшла із містка у стійку на руках. — Спершу “р” навчись вимовляти.

Станка набурмосилась і почала колупати ногою штучне трав’яне покриття підлоги.

— Що сталося, Станко? — спитала Пола. — Дивись, як Прошка весело зарядку робить!

Станка спідлоба позирнула на гномів.

— А чого вона длазниться!

Мати всміхнулась і погладила Станку по голові.

— Вона просто забула, що сама була такою ж.

Ларінда лише знизала плечима й, стріпнувши коротким волоссям, почала на місці крутити колесо.

Полі стало сумно. От уже й виросла старша донька. Чомусь ми, батьки, помічаємо це тільки тоді, коли скоїться щось із нами самими, коли ламається звичний ритм життя, з очей спадає полуда повсякденності, а з плечей — звичний тягар монотонних турбот. І ти раптом помічаєш; що на скронях у твого чоловіка прозирнула сивина, а в самої в куточках очей зібралися зморшки, що не піддаються масажу. А діти починають відмовчуватись при твоїх настирливих розпитуваннях, у них з’являються якісь свої таємниці, свої інтереси, формується непомітно для тебе й незалежно від тебе своє життя. І тоді ти усвідомлюєш, що твоя опіка їм уже не потрібна. Вони стали дорослими…

Ранкова зарядка скінчилася, і гноми, вихопивши з високої трави рушники, побігли до струмка вмиватися.

Пола знову плеснула в долоні.

— На превелику радість моїх дітей, бруднуль і невмивак, — виголосила вона, — вмивання відміняється!

— Ул-ла-а! — аж застрибала на місці Станка. Ларінда ж лише скоса кинула здивований погляд на матір.

— Відсьогодні ми будемо обтиратися снігом, — продовжувала Пола. — А тому всім одягти купальники і за п’ять хвилин бути в коридорі. — Вона рушила до дверей і вже звідти, обернувшись, підморгнула: — Усім зрозуміло? Вперед!

Пола зазирнула до їдальні, замовила сніданок, а потім зайшла до себе в кімнату, щоб скинути халат і вдягти темні окуляри. І тут її викликали зі Шкільного містечка. Вона відповіла на виклик, і в кутку кімнати репродукувався старший вихователь.

— Добридень, Поло.

— Добридень.

— Вибачте, що турбую вас так рано. Боявся пізніше не застати. Річ у тім, що вчора ви, забираючи дітей, не сказали нам, коли вони повернуться…

— Боюся, що я вам цього і зараз не зможу сказати… Старший вихователь похитав головою.

— Сподіваюсь, вони не багато пропустять по програмі? — спитала Пола.

— Ні. Гадаю, вони нічого не пропустять. У Шкільному майже нікого не залишилось… Вибачте, що потурбував. До побачення. Передавайте вітання Іржі.

І тут витримка на мить полишила Полу.

— Іржі пішов учора ввечері, — схлипнула вона. — Добровольцем.

Вихователь змінився на лиці. Якийсь час мовчав, потім сказав заспокійливо:

— Нічого, Поло. Будемо сподіватися, що все пройде нормально. А моє вітання Іржі все-таки не забудьте передати.

Пола боялася знову зірватися, тому лише мовчки кивнула і відключилася. Безцільно пройшлася по кімнаті, повільно скидаючи халат. Напросилася на співчуття…

— Мамо! — гукнула Станка із коридора. — Ми вже готові!

Пола здригнулася і провела рукою по обличчю. Вона мусить стриматися. Мусить, мусить, мусить… Зітхнула й, так і забувши вдягти окуляри, вийшла в коридор.

— Готові? — весело перепитала. — Тоді уперед!

Пола підхопила Станку на руки і разом із Ларіндою вибігла на ґанок. Тут вона легенько підштовхнула Ларінду, й вони всі втрьох опинились у заметі. Знявся вереск, і почався гармидер.

— Ой, мамочко! Ой, мамочко! — тільки повискувала Станка, поки мати натирала її снігом.

Потім вони грали в сніжки, й Полі дісталося більше за всіх, адже їй довелося битися проти двох. Нарешті помітила, що діти вже стомилися, вдала з себе переможену.

— Здаюся, здаюся! — змахнула руками.

— Перемога! — радісно вигукнула Ларінда і кинула останню сніжку в стіну дому.

— Ура-а! — підхопила переможний клич Станка і, підстрибнувши, почепилася матері на шию.

— Чудово! А тепер — у душову! — наказала Пола і, взявши доньку за плечі, повернула її обличчям до дверей. — Ларіндо! Прийміть іонний душ, перевдягніться і йдіть до їдальні снідати. І допоможи Станці одягнутися!