Чтение онлайн

— Ну тоді заприсягни мені як комуніст, — попросила Ельза.

Водиця печально розвів руками:

— Але я не член партії…

— Ну тоді пам'яттю батька і братів.

Водиця замислився, потім промовив зажурено:

— Ні, не можу. — Але, побачивши відчай на Ельзиному обличчі, пообіцяв: — Добре. Не чіпатиму нікого з тих, хто ходить у ресторан.

Перед від'їздом Вайс з Водицею вилізли на караульну вишку, щоб оглянути околиці. Вони дивилися звідти на пустельну дорогу, на силуети гір, на гігантський простір зоряного неба.

— Поглянь, як гарно! — не стримався Вайс.

Водиця похмуро похитав головою.

— Ти не бачив Югославії. Ти не можеш знати, що гарно і що негарно.

Але Вайс помітив, як жадібно хапали тонкі ніздрі Водиці чисте гірське повітря, з яким смутком дивився він на шпичасті силуети гірських вершин. І не заперечував.

На світанку Вайс був уже в Варшаві.

Багатий панський особняк, що стояв у глибині саду на Маршалковській, був своєрідним готелем для старших абверівських офіцерів, які прибували до Варшави у відрядження. Відомо, що справжнє службове становище розвідника часто визначається не його чином і навіть не посадою, а тим завданням, яке на нього покладається. Найчастіше — зв'язками з вищими колами і місцем, що посідає розвідник у цих колах. Тому одержання кімнати в цьому секретному абверівському готелі залежало не стільки від того, що стояло у службовому посвідченні співробітника абверу, скільки від того, як він тримався з комендантом, що сидів за столиком для куріння у вестибюлі.

Комендант був у цивільному — такий собі напівпортьє-напівсищик. Він навіть не розкрив поданого йому посвідчення. Постукуючи твердим корінцем по столу, мило всміхаючись, запитав, звідки Вайс приїхав.

Вайс у свою чергу ласкаво запитав коменданта, чи подобається йому Піцца, і запропонував:

— Якщо подобається, вважатимемо, що я приїхав з цього чудесного містечка. — І одразу суворо, вже без усмішки попередив: — Про мій приїзд доповісте майорові Штейнгліцу не раніше, ніж я прийму ванну, приведу себе до порядку і побачуся з гером Лансдорфом. Він питав про мене?

Комендант розкрив Вайсове посвідчення.

— Голубчику, — докірливо сказав Вайс, — гер Лансдорф міг забути, що там написано, можливо, він поцікавиться тільки, чи не запитував про нього хтось із його друзів. Адже так?! — Переможно глянувши на коменданта, кинув подбало: — Так от, після того, як ви проведете мене в мою кімнату, можете повідомити герові Лансдорфу, що я вже питав про нього.

Йоганн так уперто прагнув потрапити до цього готелю, бо хотів застати тут своїх начальників і встигнути поговорити з ними у позаслужбовій обстановці — вона завжди спонукає до щирості.

Упокорений Вайсовою владною самовпевненістю, комендант наказав служителю провести його, гадаючи, що, поки приїжджий влаштовуватиметься у призначеній для нього кімнаті, можна встигнути навести про нього додаткові дані у чергового гестапо. Вайс уже було попрямував за служителем до ліфта, коли раптом побачив: по червоному килиму, що лежав на сходах, вниз іде Ангеліка Бюхер, а слідом за нею поважно виступає, як завжди, блідий і виснажений, полковник Йоахім фон Зальц.

Вайс завмер, виструнчився і, стримано хитнувши головою, привітав цю пару. Він дозволив собі ледь посміхнутися і кинути на Ангеліку сяючий погляд. Той особливий погляд, що оцінює не так обличчя жінки, як її поставу. І жінкам з гарною поставою такі погляди не здаються образливими.

— Ба! Йоганн! — сказала Ангеліка і простягла йому вузьку, затягнену в шкіряну рукавичку руку.

Вайс галантно торкнувся губами рукавички. Полковник зупинився, не знаючи, чи слід йому пізнавати цю людину, чи не слід.

Вайс на мить примружився, сказав Ангеліці:

— Ви, як завжди, прекрасні!

— Ви за кимось приїхали? — запитав полковник, бажаючи показати, що він згадав цього шофера.

— Так, — сказав Вайс. — До гера Лансдорфа. — І вимовив байдужим тоном: — Мені треба з ним про щось порадитись. — Глянувши на годинник, додав: — Але, я гадаю, у мене буде ще досить часу для цього.

— В такому разі ви поснідаєте з нами, — сказала Ангеліка. І, докірливо обернувшись до полковника, пояснила: — Фрау Дітмар казала мені, що гер Вайс успішно просувається по службі.

Вайс значуще посміхнувся, схилив голову і, вже звертаючись до полковника, мовив:

— Маю висловити впевненість, що ми тепер раніше дізнаємось, яка погода в Москві, ніж самі москвичі. Хайль Гітлер! — Пройшов до дверей ресторану і, пропускаючи вперед полковника і Ангеліку, недбало наказав комендантові: — Доповісте герові Лансдорфу і майорові Штейнгліцу, що я буду тут.

Вайсові дуже хотілося, щоб обидва вони застали його в товаристві фон Зальца. Але одразу він подумав, що, мабуть, надміру вільно тримається, і попросив полковника:

— Буде дуже люб'язно з вашого боку, коли ви запросите їх!

Потреби в цьому проханні не було. Лансдорф і Штейнгліц уже снідали в ресторані, кожний за своїм столиком. І Вайс зумів так ловко відрекомендувати дамі спершу Лансдорфа, а потім і Штейнгліца, що полковник мусив запросити їх до свого столу.

Штейнгліцу, без сумніву, було приємно опинитися у товаристві полковника. Що ж до Лансдорфа, то той відразу із старомодною елегантністю почав невимушено упадати за дівчиною, зовсім не зважаючи на те, подобається це полковникові чи не подобається.

Розмовляв він з нею на такому витонченому регістрі пристойності й непристойності, що не можна було не дивуватися з його досвіду в цій галузі, яка могла служити для нього, як здавалося Йоганнові, лише сферою споминів.

Цей сніданок, що почався так жваво, виявився дуже корисним для Вайса. По-перше, знайомство з полковником неабияк піднесло його в очах начальства. По-друге, комендант дав йому кімнату значно кращу за ту, яку спочатку хотів дати оцьому трохи нахабному абверівцю з невеликим чином, але, як з'ясувалося, з досить обгрунтованою пихою.

Виявилося, що за дорученням полковника Ангеліка відвідала жіночу розвідувальну школу і була присутня на заняттях. Вона сказала Лансдорфові:

— Дивно, у всьому, що стосується технічної підготовки, вони дуже кмітливі. Але коли я почала допитуватися про найелементарніші жіночі прийоми, необхідні для вербування агентури, то в цьому питанні вони продемонстрували дивну тупість.

— Може, флейлейн познайомить мене з тими знаннями, які вона засвоїла і рекомендує? — грайливо запитав Лансдорф. — Можливо, я стану достойним учнем.