Чтение онлайн

Дивлячись на Вайса, Генріх вигукнув:

— І далі всі такі самі! Йоганне, я більше не можу. Я уб'ю його!

— Якщо ти це зробиш, — сказав сухо Вайс, — ти будеш винуватцем загибелі сотень тисяч людей. Твій дядько для нас тепер джерело тих відомостей, за допомогою яких ми зможемо врятувати сотні тисяч. Стривай, — зупинив він Генріха, — зараз усе буде ясно. Скажи, чи надходили до Віллі накази про списання з забезпечення яких-небудь таборів?

— Так, недавно, здається, в Дахау, Мюльдорфі і ще десь.

— Дізнайся точно! Справа в тому, що тепер готується операція по знищенню в'язнів. Ті табори, які призначені на першу чергу, відповідно знімаються з забезпечення. Зрозумів?

— Так.

— Сьогодні зможеш дізнатися приблизно до вечора?

— Так.

— Ну, от і все.

— Зажди, — попросив його Генріх. — Але це ще не «все». Як ти любиш це слово «все»! Треба зробити ще щось, головне, щоб врятувати людей.

— Це покладається на бойові групи.

— А я?

— Що ти? Ти робиш величезну справу.

— Ні, — заморочив Генріх. — Ні. Я теж повинен бути там, де ти, обіцяєш?

— Гаразд, — сказав Вайс. — Це ми ще обміркуємо.

Зубова Вайс навіть не пізнав: вулицею до місця побачення йшов сутулий чоловік, погано поголений, з почорнілим обличчям, на якому гострими виступами позначалися вилиці.

Вислухавши Вайса, Зубов пожвавішав.

— Люди? Є! І четверо німців — теж з таборовиків. — Додав трохи винувато: — Вільного від роботи часу виходив з ними на операції. Народ у бойовому відношенні грамотний.

— Зброєю забезпечені?

— Та ще як! — сказав Зубов. — Можемо продати лишки.

— Так от, з цього моменту, — Йоганн усміхнувся, — щоб тихо і смирненько… Тільки бути в готовності номер один.

— Ясно! — відповів Зубов.

Вайс поклав руку йому на плече:

— Ти, друже, держись.

— Важко мені, — пожалівся Зубов. — Коли б хоч не в її будинку, здається, всюди її бачу… Ниє, як зуб. — Попросив: — Може, можна виїхати, га?

— Не можна, — сказав Вайс.

— Значить, терпіти?

— Так, — відповів Вайс.

Очевидно, переконавшись після розмови з Бернадоттом у повній безнадійності всіх спроб провести Гіммлера в сан нового фюрера, Шелленберг не надавав уже ніякого значення «особливій групі», до якої входив і Вайс. І хоч ця група чудово справилася з завданням евакуації осіб, звільнених з табору за списками Бернадотта й Музі, її тепер включили до складу іншої групи СС, повністю зайнятої розробленням планів і техніки винищення в'язнів, а також іноземних робітників на секретних об'єктах.

Працюючи в цій загальній, розширеній групі, Вайс зумів познайомитись із списком уповноважених СД, яких надсилали в табори для загального керівництва операцією. Скоротити кількість осіб, які щасливо прибувають до місця призначення, мали бойовики.

Крім того, використовуючи бланки, зразки печаток, підписів, різні секретні грифи, що їх здобув Вайс, удалося виготувати накази, що касують «евакуацію» табору на певний час або падалі до особливого розпорядження. Ці накази привозили в табори «кур'єри» з числа бойовиків-німців або таких, які досконало знали німецьку мову.

Звичайно такі накази привозили офіцери СС або чини гестапо. Отже, прибувши до табору, бойовики не могли його зразу покинути, як це належить рядовим. Щоб не викликати підозри, їм доводилось користуватись якийсь час гостинністю табірної адміністрації. Але кожна година перебування в таборі загрожувала смертю…

Дванадцять уповноважених СД повинні були вилетіти через три дні в райони Західної Німеччини і керувати там знищенням таборів так, щоб ніяких слідів від них не залишилось.

Штутгоф, діставши цю інформацію від Вайса, сказав йому за день, що союзників попереджено і їхня винищувальна авіація буде в повітрі. Але, якщо німецькому транспортному літакові з уповноваженими СС все-таки вдасться щасливо зробити посадку, запобігти дальшому буде неможливо.

Зразу ж після вторгнення союзників на Заході спеціальні загони «Командос» починають полювати на науково-дослідні матеріали, на самих дослідників, патенти й технічну документацію. Інших вказівок вони не мають. Це полювання на документи й людей носить назву «Пейпер-Кліпс». І хоча серед «Командос» є групи, які, безсумнівно, могли б відвернути бійню в концтаборах, наказу на це їм не дадуть. Що робити?

Вайс сказав Штутгофу:

— До складу пасажирів секретного рейсу ми нікого включити не можемо: список підписали Гіммлер і Кальтенбруннер. Але екіпаж формується тільки в день вильоту, і люди не знають один одного. Можна зробити от що: я приїду на аеродром до чергового гестапо і разом з ним візьмусь перевіряти екіпаж. До одного з його членів я викличу підозру і зніму його з польоту. Якщо буде потрібно, з'єднаю чергового з Дітріхом — той скаже те, що я йому скажу. Часу буде обмаль, черговий почне хвилюватись, і якщо в цей час поблизу буде наша людина, спеціально підготовлена, я перевірю її документи, і вони не зустрінуть з мого боку заперечень. Члени екіпажу мають парашути. Він зможе відкрити люк і вистрибнути після того, як встановить міну. Іншого шляху не бачу.

— Але ця людина має бути льотчиком, інакше вона зразу викриє себе.

— Атож, звичайно, я ж і кажу: спеціально підготовлена.

— Але в нас таких немає.

— Може, в групі Зубова?

Коли Вайс звернувся до Зубова з цим запитанням, той радісно заявив:

— Та я ж у тсоавіахімівській школі вчився, ходив уже самостійно в повітря без інструктора, ще година — і був би пілот.

— І цієї години не вистачило?

Зубов зніяковів.

— Та, розумієш, пришили повітряне хуліганство за передчасне чкаловське пілотування. Одне слово, за бриючий поряд з поїздом потерпів. — Усміхнувся хвалькувато: — Пасажирам сподобалось: хусточками з вікон махали, я одним оком наглядів..

— Слухай, — сказав Вайс. — Цей політ, ти розумієш…

— Здоров був! — перебив його Зубов. — Я ж безсмертний. До того ж у мене понад двадцять стрибків з парашутом, це моя головна гарантія. Не турбуйся, чудово виживу.

Документи для Зубова роздобула Надя. Передаючи їх Вайсові, вона сказала:

— Тільки потрібна інша фотографія. — Додала: — А так документи дуже хороші. — Попросила: — Але, якщо можна, поверніть сьогодні ж: я повинна покласти їх на місце.

— А якщо не вдасться?