Чтение онлайн

І потяглися нескінченні табори: прифронтові, збірні, транзитні, сортувальні, відбірні, штрафні… Нескінченні відкриті кладовища, де живі мерці були поховані в дощаних склепах бараків. Холод, голод, епідемії значилися тут у графі найекономічніших засобів умертвіння, і що вищий був процент загибелі людей, то плодотворнішою вважалася робота табірної адміністрації.

Вайс розмовляв з комендантами, слухав їхні скарги, нарікання, роздуми. Скарги скрізь були приблизно однакові. Адміністрація змушена давати табірні ємкості не тільки для військовополонених, але й для усунення зайвих їдців на «звільнених територіях». Розстріли — надто марнотратні: вони поглинають значну кількість боєприпасів, необхідних для фронту, та, на жаль, лише великі концентраційні табори обладнані капітальною технікою знищення.

Вайс висловлював глибоке співчуття комендантам таборів. Він сподівався прихилити їх до себе, більше вивідати й про інші труднощі, з якими стикається адміністрація. Йому треба було, добути матеріали про підпільні комуністичні організації, які діяли в таборах. Цікавили його також найбільш практично корисні відомості про способи втеч, він хотів знати, як здійснюється система охорони, яким чином запобігають втечам, як переслідують і розшукують втікачів. І ці «задушевні розмови», в яких Йоганн лише підтакував і захоплено співчував, давали йому чимало корисного.

Відомості, почерпнуті в табірних картотеках, і безліч інших матеріалів, що назбиралися в Йоганна, потребували особливо місткого сховища. І ось, передбачливо загорнувши свої багатства у вату й надавши їм форми довгої тонкої ковбаси, Йоганн змушений був одного разу порізати автомобільну камеру, щоб умістити в неї свій архів. Переконавшись, що все буде ціле, він заклеїв камеру, засунув у покришку, накачав повітря і поклав у багажник. Змонтований ним запасний скат на випадок чого міг бути не гірший від інших чотирьох.

За ці дні незмірного напруження Йоганн вкрай вимотався, але голова його лишалась ясною, думка працювала чітко, а постійна збудженість, хоч як це дивно, допомогла йому гостріше сприймати події, відокремлювати головне від побічного, чіпко схоплювати на льоту кожне слово, яке могло бути корисним.

Він виконав гігантську роботу, конспектуючи, шифруючи табірну документацію, записуючи на мікроскопічні клаптики паперу розташування таборів, дислокацію охоронних частин і підрозділів. На цих самих клаптиках він розміщував і списки табірного командування, сповіщав статистику умертвінь, імена героїв і зрадників. Особливу увагу він приділяв засобам вербувань, до яких вдавався ворог.

А засобів цих було безліч. Наприклад, в'язня, приреченого стояти кілька днів у вузькій бетонній камері штрафного блоку, несподівано витягали звідти, ставили під теплий душ, голили, натягували на нього пристойний цивільний костюм, садовили в машину й привозили в один з міських «веселих» будинків. Потім, напоївши, одводили до дами. А вдосвіта — знов у машину, знов у штрафний блок, у страхітливий кам'яний футляр. Минало кілька днів. Співробітник гестапо викликав в'язня. І той мусив обирати: або смерть, або зрада.

Існували й більш витончені методи, наприклад, підсилання провокаторів, які видавали себе за антифашистів. Мета тут була подвійна: з одного боку, викликавши симпатїї до себе, виявити справжнє обличчя в'язнів і, з другого — це було складніше, — зблизитися з непокірними в'язнями, втовкмачити їм, що боротьба безглузда, переконати їх, що всіх радянських військовополонених при поверненні на Батьківщину в усіх випадках жде кара. І для більшої переконливості не раз інсценували втечу окремих провокаторів, а потім їх перекидали через лінію фронту або до партизанів, щоб ці зрадники оббріхували тих, хто і в таборах зберігав мужність, стійкість, відданість Вітчизні, знаходив у собі сили боротися з ворогом.

Поступово Йоганн навчився виявляти зрадників. Насамперед він звертав увагу на тих в'язнів, які і в штрафних блоках одержували краще харчування. Потім, щоб переконатися в правильності своїх думок, вивчав продуктові відомості. Підтвердженням було й те, що в канцеляріях він не знаходив ні копій рапортів вищому командуванню про втечу, ні наказу про розшук з переліком прикмет втікача. Не значилися вони також у списку втікачів і не входили в ту графу звіту, яка підсумовувала кількість втеч за місяць. І ніхто з їхніх приятелів по табору не був страчений, а їхніми приятелями завжди були капо.

Іноді таких зрадників сама адміністрація включала в групову втечу — адже всім було відомо, що вони часто попадають у карцер, чим же більше можна зарекомендувати себе! Але в книзі, де з німецькою ретельністю записували всіх в'язнів, яких карали, проти їхніх номерів ніколи не вказувались причини покарання. І хоч вони часто попадали в штрафний блок, їхні номери не стояли в списках тих, хто підлягав знищенню. Розібратися в усьому цьому Йоганнові було не просто. Величезна, надзвичайно копітка робота вимагала гігантського напруження сили, розуму, кмітливості, логічної вправності, колосальної місткості пам'яті. І Йоганн зовсім не був незворушно спокійний, коли морочився з сотнями кілограмів паперу, поринувши в трудомістку слідчу роботу. Постійна загроза висіла над ним. Він розумів, що його чекає, коли в руки гестапівців попаде хоч один його запис, і він не зможе розумно пояснити, з якою метою це зроблено.

Закласти міну під ворожий ешелон, висадити в повітря бензосховище, знищити маститого гітлерівця — все це було ефектніше, гучніше, зриміше, аніж копітка канцелярська робота, що її виконував Йоганн.

І стомлений, виснажений фізично, Йоганн відчував приплив холодної розважливої ненависті, мстивого піднесення, і це робило його відчайдушним, самовпевненим, бадьорим, як ніколи.

Йоганн зрозумів, що його канцелярська робота нараз в багато разів важливіша за так звані силові акції. І коли Центр одержить його матеріали, оперативні групи радянських розвідників після штабної розробки цих матеріалів будуть не тільки вірно й точно націлені проти зрадників, що пробралися за лінію фронту, але й тут, у ворожому тилу, вони зроблять те, що треба. А від скількох мужніх, чесних радянських воїнів, які попали в полон, буде відведена брудна рука провокаторів, що намагатиметься очорнити їх! Хіба це не дорівнює врятуванню життя й навіть більше, ніж життя, — честі людей?

На першій чекістській емблемі зображені щит і меч. Так, чекіст вражає ворога караючим мечем, але не для того, щоб обороняти себе, вручено йому щит, — для того, щоб захищати всіх радянських людей. Так казав йому чекіст-дзержинець, його наставник.

— Щит — це твоє серце комуніста, і ніщо так надійно не захистить радянську людину від біди, як чисте серце комуніста.

Що ж, Йоганнові хотілося знищити зрадників, перевертнів, яких він тут виявив, самому вбити їх. Певне, того «кролика» в експериментальному таборі шахтар уже усунув, може, й не сам: у них там велика підпільна організація. Та хіба дізнатися, хто ховається під № 740014, хіба знайти шахтаря було менш важливо, ніж виявити зрадника? Тепер Йоганн повідомить про нього Центр, і шахтарева сім'я дізнається, що чоловік і батько, який пропав був безвісти, гідний великої поваги, й пишатиметься ним.