Чтение онлайн

— І принесіть мені «Кемел», — попросив. Знав, що в кафе таких сигарет нема, тютюнова крамниця, де можна знайти американські сигарети, далеченько, але хазяїн не посміє відмовити в проханні одному з найповажніших громадян містечка.

Справді, той подав каву, вибачився:

— Таких сигарет нема, але я зараз збігаю.

Хетель кивнув, і хазяїн вийшов. З чашкою в руках Хетель підійшов до столика інспектора. Вони не привіталися, не вимовили жодного слова, тільки дивилися один на одного очікуюче, холодно і, здається, байдуже, але з прихованою ненавистю і злістю.

Нарешті Кноль почав:

— Я вже казав вам, гер Хетель, що ви оточені. Ми можемо заарештувати вас хоч зараз, і все залежить од мене. Звинувачують вас у вбивстві Георга Ціммера і пограбуванні тайника, розташованого в підвалі замка зальцбурзького архієпіскопа.

Хетель спробував продемонструвати витримку. Ковтнув кави і навіть посміхнувся.

— Тут якесь непорозуміння, гер інспектор. Я всього лише власник школи і рідко коли відлучаюсь з Альт-Аусзее.

— Не будемо марнувати час, Хетель! — обірвав його Кноль. — Бо час працює і проти вас, і прати мене. Може трапитися так, що через кілька годин вас не врятує вже ніщо. Поки я можу допомогти вам.

— Скільки? — видихнув Хетель нервово.

Кноль склав хрестом руки на грудях.

— Три мільйони шилінгів! — мовив твердо.

— Ви збожеволіли, інспекторе! — зверескнув Хетель.

Кноль трохи помовчав. Нахилився над столом, втупившись у Хетеля.

— Це моє останнє слово! Даю вам півгодини на роздуми. Півгодини — і жодної хвилини зверх того. Якщо через півгодини я не одержу чек, ми братимемо вас. Негайно братимемо…

— Але ж три мільйони шилінгів!.. — мало не заплакав Хетель. — Це ж грабунок!

У голосі Кноля забриніла іронія:

— За моїми підрахунками, ви витягли з тайника не менше п'ятисот кілограмів золота. Що таке три мільйони шилінгів порівняно з цим?

Хетель рішуче підвівся.

— У нас нема іншого виходу, — визнав нарешті, — Але чим ви гарантуєте?..

— Ми будемо зв'язані одним мотузком, — зрозумів його Кноль. — Та зважте, мені доводилося мати справу з фальшивими чеками і, перш ніж випустити вас, я перевірю.

— Ну, що ви! — удавано образився Хетель. — Ви одержите чек на віденський банк.

— Я перевірю його в Зальцбурзі.

— Як хочете, — знизав плечима Хетель. — Але я повинен порадитись. Як вам вдалося вислідити нас? — запитав раптом.

— Не втрачайте часу, Хетель. Чекатиму вас на вулиці. І врахуйте — всі ваші телефони, крім того, по якому я дзвонив, за моїм наказом контролюються.

Коли Хетель пішов, інспектор знеможено сперся ліктями на стіл. Посидів так з хвилину. Нарешті опанував себе, спорожнив непочату чашку холодної кави. Підійшов до телефону, набрав номер і одразу почув голос Бонне.

— Доповідає інспектор Кноль. Учора ввечері шофер Хетеля Потер Шульц їздив до Блю-Альм і запитував, чи є телеграма на його ім'я. Так, певно, чекають вказівки… Решта по-старому, гер комісар. Я познайомився з крамарем, який постачає Хетеля, і сьогодні спробую зазирнути в його гросбухи. Розумієте, чи не збільшив крамар продаж спиртного власникові школи. Учням навряд чи Дають шнапс, а от двом дорослим, та ще й приреченим на самотність, нічого не залишається, як пити. Поштових чиновників у Блю-Альм попереджено, і ми матимемо телеграму одразу, як тільки вона надійде. Вам навряд чи варто вдень приїздити сюди. Я вже казав, що кожна нова людина в такому містечку викликає цікавість. Я чекаю на вас увечері, коли стемніє. Спасибі, комісаре, але поки що я нічого такого не зробив.

Повісив трубку і облизав губи. Цікаво, чому вони сохнуть, коли він хвилюється?

Вийшов з кав'ярні і попрямував до Хетелевого будинку.

Агент, який вів спостереження за парадним ходом котеджу, удавав, ніби перевіряє телефонні дротик Кноль підкликав його, наказав:

— Передайте Курту, хай зверне увагу на тих, хто супроводжуватиме учнів. І попередьте його, що злочинці можуть затримуватись. Я тут подивлюся замість вас…

Курт вів спостереження за виходом із школи. Агент мусив зробити гак, і Кноль знав, що, поки той повернеться, він устигне зустрітися з Хетелем.

Хетель з'явився через кілька хвилин. Вони звернули у безлюдний тупичок. Хетель віддав чек і запитав:

— Коли ми можемо виїхати? І нам хотілося б встановити…

— Я тільки випущу вас і все! — одповів Кноль рішуче. — І не сподівайтеся на те, що і в подальшому покриватиму вас.

Хетель мовив багатозначно:

— Але ж тепер вам буде вигідніше, коли ми не попадемо до рук поліції. Я можу ручатися лише за себе, інспекторе, я — мовчатиму, але ж мої колеги…

— Не беріть мене на бога, Хетель! Чек на пред'явника, і я не збираюся сам одержувати гроші. В крайньому разі мене можуть звинуватити в недбальстві, — заховав чек до бумажника. — Я переживу це.

— А у вас усе продумано, — мовив Хетель з повагою. — Приємно мати оправу з діловою людиною. То коли ж?

— Я подзвоню вам. Годин через дві.

— Чи не можна скоріше?

Кноль не витримав, щоб не шпигнути:

— Я розумію вашу непосидючість… І все ж вам доведеться набиратися терпіння.

— Чек у вас, ви можете одержати гроші і…

— Не міряйте по собі!

— Добре. — Хетель вирішив, що не варто сперечатися. — Ми будемо готові через годину.

— Я зможу випустити лише один автомобіль, — попередив Кноль. — Через півгодини поліція знатиме його номери.

Хетель наморщив лоба.

— І все це за три мільйони? — запитав в'їдливо.

— Так, я продешевив, — відпарирував Кноль. — Ще дві хвилини — і я вимагатиму чотири. І ви заплатите чотири.