Тероріум
Шрифт:
Сьогодні ж буду в Ко Ше Ліна і до вечора ти, Кіріл, будеш уже ніхто!
– Да пашол ти, - мляво буркнув пан Кирило і, схопивши графин з горілкою, вдарив ним Ученія по голові.
– Винесіть це тіло, - скомандував пан Кирило своїм охоронцям, клонам-бодіґардам, які прибули на виклик, - викиньте на смітник, але добре його запам’ятайте, якщо цей алкаш ще хоч раз проникне в резиденцію, я позвільняю вас усіх з волчьімі ксівамі. Понятно?
– Так точно, товариш президент!
Коли Ученія винесли, президент України зв’язався з шановним паном Ко Ше Ліном.
– О, Кириле, а я якраз тебе хотів бачити, - у моніторі апарата зв’язку було видно, що пан Ко Ше Лін десь серед дикої природи, - з першого числа своїм декретом піднімеш ціни на десять відсотків на хліб, м’ясо, молоко, мовляв, вища державна доцільність, одне, друге, словом, обґрунтування на твій розсуд.
– А-а-а…
– Це питання не обговорюється, - твердо сказав Ко Ше Лін і широко посміхнувся.
– Що ти там хотів, Кириле?
– Зв’язкового поміняти, - відповів президент України, - цей Ученій вже геть спився, здається, у нього вже бєлка.
– Як скажете, пане Кириле, ви - президент, кого призначите, той і буде, а взагалі, навіщо нам зв’язковий, і так можемо порозумітися, - засміявся Ко Ше Лін.
– Справді, - скривився пан Кирило.
Отямившись у контейнері для сміття, П. С. Ученій першим чином зібрався телефонувати до шановного пана Ко Ше Ліна, аби той негайно зняв цього гада Кіріла з посади, якої він, як виявилося, не гідний. Але в кишенях не було мобільника, як також не було ні грошей, ні зброї, ні документів. Пан Ученій міг ще зателефонувати з якогось іншого апарата, але, як з’ясувалося, він начисто забув номер пана Ко Ше Ліна. І згадати вже не зміг ніколи - графин з горілкою зробив свою справу.
Невдовзі в товаристві осіб без певного місця проживання, які мешкали в картонних ящиках біля смітників в елітному Печерському районі Києва, з’явився новоселець.
На вхідчини він приніс двадцять флаконів синтетичного одеколону, консерви з океанічних водоростей, і питання про прийняття чи неприйняття нового члена в колектив відпало як неактуальне - такі люди на дорозі не валяються!
У новій компанії бездомних люмпаків П. С. Ученій швидко здобув авторитет через вміння майже безперебійно здобувати одеколон і харчі, його навіть поважали, проте нові колеги дуже не любили, що цей старий дуже бреше, ніби він був полковником КҐБ (в це ще можна повірити, бо доля є доля) і нібито знайомий із самим Ко Ше Ліном! Ось за цю брехню люмпаки дуже обурювались на колегу, і коли він черговий раз цієї заводив, били.
Ліниво, мляво, недошкульно, але били. За аж занадто вже велику брехню!… Навесні голова правління «НХЄ Inc.» пан Ко Ше Лін разом зі своєю подругою темноокою Ірен здійснив подорож всією Україною з Луганська до Ужгорода. Не літаком, як звичайно, а бензиновим джипом. Їхали не надто поспішаючи, так, аби змогли добре розглянути придорожні пейзажі. Розглянули. Прибувши в столицю Закарпаття, пан Ко Ше Лін сказав своїй супутниці, чорнявій замисленій Ірен:
– Прекрасна країна, щедра родюча земля, гарні добрі працьовиті люди, але прокляття, Ірен, є прокляття. Ірен сумно посміхнулася.
Березень - серпень, 2001 року