Весна-красна
Шрифт:
— А що ж у вас на хуторі гарного?
— Садок, лісок!
— А ще що?
— Соловейки на весні тьохкають!
— А ще що?
— Собаки гавкають!
— А ще що?
— Та в неділю як пообідаємо!
— Ну, пообідаєте! А тоді що?!
— Та як полягаємо спати.
— А далі що?
— Та як повстаємо!
— А тоді що?
— Та як пополуднуємо!
— А далі що?
— Та як полягаємо спати!
— А далі?
— Та як повстаємо!
— Ну?
— Та як повечеряємо!
— А тоді що?
— Та як полягаємо спати!
— Ну, а далі?
— Соловейки навесні тьохкають!
— А ще що?
— Собаки гавкають!
— А далі?
— А вранці, як повстаємо!
— Ну?
— Та як поснідаємо!
— А що ж далі?
— Ох, і понаїдаємось!
— Ну?
— І після снідання спати хочеться!
— Так ви, значить, на хуторі?
— От у нас на хуторі!
— А книжки читаєте?
— Ми ж неграмотні!
— А газети читаєте?
— Та ми ж неписьменні!
— А в кіно буваєте?
— Га? А що воно таке — кіно?
— А в театри ходите?
— Що? Га?
— А радіо слухаєте?
— Як кажете? Га?
— А дітки ваші до школи ходять?
— Та іноді ходять! Та далеко ж!
— А як заслабне хтось?
— А в нас баба-шептуха є!
— А як лікаря треба?
— Далеко дуже!
— Ну то й що? Як же без лікаря?
— Помирають!
— А потім?
— Ховаємо!
— А далі?
— Та на обіді як понаїдаємось!
— Ну?
— Та як полягаємо спати!
— А ще що?
— Та як повстаємо!
— Ну?
— Та як пополуднуємо…
— Та як полягаємо спати!
— От у вас на хуторі! Най би ви тричі щасливі були з вашим хутором!
— Е, не скажіть! От у нас на хуторі!
— Збожеволіти можна на вашому хуторі!
— Е, не скажіть! Як понаїдаємось!..
— Ху!
А в колгоспах — школи, в колгоспах — клуби, лікарні, дитячі ясла, дитячі садки.
А в клубах — лекції, вистави, книжки, газети.
В колгоспах — культурне життя.
Симентальський профіль
Зняли одного заврайземвідділу з роботи.
Оголосили догану і зняли!
І за віщо, скажіть на милість?!
Ну, що таке за важність, подумайте самі: ну, на зяб у районі трохи було недоорано; ну, озимини трохи було недосіяно; ну, з жнивами не зовсім упоралися; ну, буряків учасно не прошарували й не пропололи; ну, з довгоносиком невидержка вийшла; ну, в тракторів підшипники розтоплювалися; ну, комбайни трохи там буксували; ну, там кілька відсотків по худобі та по птиці не виконали; ну, там іще сяке-таке…
Одне слово, дрібниці!
За це намахає, було, секретар райкому кулаком:
— Ти мені, мовляв, дивись!
Та з Міністерства земельних справ напишуть:
— Звертаємо увагу і т. д., і т. ін. Зобов'язуємо під вашу особисту відповідальність ізжить і т. д., і т. ін.
Та й вже!
Тваринництво підвело: велика рогата худоба й свинарство.
Іще не так велика рогата худоба, як свинарство!
Придбав заврайземвідділу собі корову.
Хороша така корова, ряба, симентал-полукровка, молода, сумирна така та тиха, як доїш її, так навіть хвостом не махне.
І молоко в неї біле, запашне і на вершки добре!
А хтось узяв її й зурочив!
Кому це вже треба було, так і не вияснили.
Не їсть корова вдома!
Подавай їй колгоспні корма, хоч ти божу мать співай!
І ясла нові поставили, і хлівець як хлівець!
Думав заврайземвідділу навіть сіна й концентратів підвезти: не їсть!
Навіщо ж ті корма, коли вона не їсть?
Не пропадати ж корові: ходила в колгосп, там і годувалася.
Напасеться разом з колгоспною чередою, зав МТФ підкине там їй чи макухи, чи пійла з дерті наколотить — їсть!
А потім сам дубчиком і додому прижене.
Прижене та й каже дружині заврайземвідділу:
— Може, самі б і не трудилися? Моя сьогодні не на роботі, — шостий місяць уже хворіє, — так вона прибіжить і видоїть.
Ну, іноді заврайзиха й самі потрудяться, а більше завмитифика прибіжить і видоїть!
Отак зглазили корову!
Ну, та з коровою ще сюди-туди!
А свині вщент оскандалили!
От прокляті поросята!
Не встиг зав обняти посаду заврайземвідділу, сидить з дружиною під яблунею, чай п'є, коли дивиться — кабанчик біжить…
Біжить кабанчик, став перед ними й хрюкнув.
І так — не здох би він йому! — хрюкнув, ніби каже:
— Вихолощений тримісячний кабанчик з колгоспу «Нове життя» по вашому приказанію на відгодівлю з'явився!
Зав на нього:
— Чу-чу!
А він знову — хрюк! — і в хлівець!
Ну, що робитимеш?!
Підгодували, — з'їли!
З'їли вони цього кабанчика, аж на другий день — знову біжить…
Та вже не один біжить, а двоє: один з «Нового життя», а другий з «Нової зорі».
І так само — у хлівець!
Погодували, поїли…
А вже після цих двох прибігло двадцять п'ятеро, чи що, — зав уже й не рахував! З усіх колгоспів, що в районі, позбігалися.
Усіх же ж не годуватимеш!
Та й у хліві хіба вони помістяться!
Ну, залишили двоє, решту дружина попродала.
І що, скажіть, за характер у тварин?!
Корова — так та увесь час намагається до колгоспу, ніяк її не вдержиш, а поросята — подохли б вони йому! — з колгоспу до зава в хлівець!
Що таке, і не второпаєш!
Ну, після того пішли всілякі обслідування, акти, доповідь на бюро райкому, щось таке в газеті з'явилося і т. д., і т. ін.