Весна-красна
Шрифт:
— Так чого ж ти мовчала?
— Так… — такнула Галинка…
Завтра жнива…
Іван Петрович, голова колгоспу, побачивши Оленку, вигукнув:
— Де там та лобогрійка?! Постанова була?! Була! Взавтра жнива? Жнива! Тоді тільки собак годуємо, як на лови йдемо?! Я ж казав! Чим узавтра коситимеш?
— Лобогрійкою! — одказала Оленка. — І косами!
— Справна лобогрійка? — сердито запитав Іван Петрович.
— Справна!
— То ж бо й є! От що значить вчасна постанова.
Нова порода
Холодцю вже на столі не було: холодець уже гості поїли.
А холодець був — не холодець, а поема — ну, танув у роті, і квит! Сам танув!
Холодець-бо був із ніжок, із часником, з морковкою і з лавровим листом…
Після холодцю подане було на стіл смажене порося.
Люб'язна хазяйка, ставлячи порося на стіл, дуже мило і дуже гостинно промовила:
— Даруйте нам, дорогі наші гості, що порося трохи переросло: йому вже три місяці!
Один дуже поважний гість дуже ввічливо промовив:
— Не турбуйтеся, хазяюшко, поїмо.
Другий гість, який, очевидно, непогано розумівся на питаннях розвитку тваринництва і зосібна свинарства, авторитетно заявив:
— Тримісячне порося, як про це говорить наука — зоотехніка, відрізняється від місячного поросяти тим, що з тримісячного поросяти значно більше наїдку! Будьмо!
Підвівся хазяїн:
— Ні, товариші! Прошу вас поки що не будькати! Прошу вас, дорогі гості, вгадати, якої породи єсть дане порося? Хто вгадає, тому буде видано найсмачніший шматок даного поросяти — хвіст.
— А я знаю, а я знаю! — підхопилася симпатична блондинка. — Це поросяточко не інакше як системи леггорн.
— Так леггорни ж кури, а не поросята! — поверг в униніє симпатичну блондинку знавець на свинарстві.
— Дивись! Хіба кури? — почервоніла симпатична блондинка. — А я все життя — й до заміжу, і після заміжу — гадала, що леггорни — поросята!
Бухгалтер, дуже серйозна людина, завважив:
— Порося це — решетилівської породи!
— Нема решетилівських поросят, — промовив хазяїн. — Ви, товаришу, переплутали поросята із смушками! Є решетилівські смушки, а не поросята.
— От бачиш, Ваню, — накинулася на бухгалтера бухгалтерша. — Не знаєш, не лізь! А ще ж і шапку носиш з решетилівського смушка! Це порося або першерон, або брабансон! От!
— Ой боже мій! Змішали, Акилино Гурівно, поросята з жеребцями! Ай-ай-ай-ай!
Дехто з гостей згадував і про симентальську породу свиней, і про кохінхінську, і про плімутроків.
— Ні, дорогі гості, — підвівся знову хазяїн, — бачу, що не вгадаєте! Ніколи не вгадаєте! Доведеться мені їсти самому найсмачніший шматок даної поросятини. Це, дорогі гості, порося породи…
— Якої? — підстрибнула симпатична блондинка.
Хазяїн витримав відповідну паузу й урочисто промовив:
— Вибракуваної! Вибракуваної породи це порося! От якої!
— Нова порода? — зацікавились гості.
— Порівнюючи не стара, — пояснив хазяїн, — але останніми часами розповсюджується. Дане порося, приміром, виплодилося в підсобному господарстві Маріупольського мішторгу, де директором був тов. Прилуцький. Спочатку воно, це порося, в числі 21 своїх соплеменників було, як і інші, йоркширської породи. А коли воно, разом з двадцятьма іншими соплеменниками дійшло тримісячного віку, воно було перепородуване відповідним актом з йоркширського на вибракуване… Може, ви мені, дорогі гості, не вірите? Так тоді повірте авторитетному листові до редакції газети «Радянська Україна» секретаря Маріупольського міськкому КП(б)У за № 152, де сказано, що справді в грудні 1947 року в підсобному господарстві було забито 21 порося на підставі вибраковочного акта!..
— А які характерні ознаки поросяти вибракуваної породи? — зацікавились гості.
— Вони, — пояснив хазяїн, — недовговічні, але, як ви самі маєте змогу переконатися, дуже смачні. Деякі з них живуть довше, доживають солідного віку і досягають солідної ваги, — це в тому випадку, коли вибракуване порося переходить у власність, приміром, заступника директора Маріупольського мішторгу Соколова.
— А чому так? — запитали гості.
— А тому, — пояснив хазяїн, — що таке порося годується на підсобному господарстві безплатно, отже, годується добре і має відповідний догляд. Може, ви мені, дорогі гості, не повірите, так повірте тому ж таки авторитетному листові секретаря Маріупольського міськкому, де сказано: «У підсобному господарстві відгодовується свиня заст. директора мішторгу т. Соколова, який за догляд і відгодівлю її не платить»…
— А які перспективи вибракуваної породи свиней? — запитали гості.
— Перспективи смачні! — відповів хазяїн. — Пригощайтеся і самі переконаєтесь.
Про кури, про індики, про директорів і т. ін…
Як свідчать стародавні перекази, одна популярна людина, що жила не до різдва Христового і не після різдва, а з'явилася вона якраз в час самого різдва, творила чудеса.
Чудеса ті були в галузі медицини (воскресення мертвих), річкового транспорту (ходіння по воді як по суходолу) і т. ін.
Сотворила та людина ніби одно чудо з галузі харчопрому: вона нагодувала п'ятьма хлібинами й п'ятьма таранями п'ять тисяч чоловіка.
Підвечерюючи якось в одній їдальні, розговорилися ми з директором тої їдальні.
Директор увесь час доводив нам, що за останній час на його підприємстві не порції зменшилися, як скаржаться клієнти, а збільшилися у клієнтів апетити.
— Не можу я, — гаряче говорив директор, — слідкувати за апетитами своєї клієнтури! За порціями дивитись це справа моя, і я запевняю вас, що порції у мене в нормі, такі, як і належить їм бути, а за апетитами хай слідкують ті, кому це належить…
Ми доводили директорові, що збільшення апетитів у клієнтів його їдальні і взагалі у всіх «клієнтів» явище цілком закономірне. Життя по війні налагодилося, народ покріпшав, побадьорішав, повеселішав, отже, зрозуміло, що йому хочеться попоїсти і більше, і смачніше.
— Ну, знаєте, — гарячішав директор, — так можна дійти до того, що ніякими порціями я своїх клієнтів не задовольню!
— Задовольните! — наполягали ми. — Мусите задовольнити! Треба тільки стежити, щоб яловичина потрапляла в каструлю, а не поза нею, а свинячі одбивні одбивалися на столі, а не в клієнтури…