Чтение онлайн

там просто не мали вибору. Якщо ти підробляєш на стороні, то тебе виженуть без права повернення.

Саме ця обставина і привела Деву до Пітера. Він не був першим таємним агентом, що підробляв на стороні, і не був першим, хто на цьому попався.

Однак він був першим, хто найняв суперкласного адвоката, і той пішов прямо в Ленґлі, щоб обговорити деталі надзвичайно таємної угоди про виплату допомоги у зв'язку зі звільненням.

Це була обопільно вигідна угода, й іншого вибору жодна зі сторін не мала. А для більшої надійності її текст у запечатаному конверті віддали на збереження третій особі.

— Ви є хранителем моїх найбільших таємниць, — якось сказав Деву Пітерові. — Якщо вам коли-небудь закортить довірити мені якусь із ваших великих таємниць, то зробіть ласку — дайте мені знати.

Так що брудна робота дійсно не була проблемою для Деву. Проблему становили її наслідки, з якими він зіткнувся у своїй новій кар'єрі і які його серйозно турбували. А полягала ця проблема в тому, щоб клієнт усе не зіпсував, а особисто його не підставив і не надурив.

У випадку з Карлайлом основне питання стояло таким чином: чи зможе Пітер витримати прискіпливу увагу і тиск із боку преси, а якщо зможе, то як довго? Звісна річ, цей суперадвокат був міцним горішком, звичним до екстремальних умов та постійного тиску. Але ж то стосувалося лише кімнати судових засідань.

А в цій грі йшлося про багато інших речей. Тому останні двадцять хвилин Деву крадькома стежив за Пітером, коли той ішов пішки в бік житлових кварталів міста.

Невже цей тип і справді збирається пройти пішки аж до Верхнього Іст-Сайду? Та начебто ні.

Неподалік юридичного факультету Нью-Йоркського університету Пітер зупинився біля аристократичного особняка з вузькими вікнами, збудованого ще до Другої світової війни з бурого піщаника. Перед тим як піднятися крутими кам'яними сходами, він уважно роззирнувся навсібіч.

Спостерігаючи за ним з кінця кварталу, Деву захихотів. Пітере-Пітере! Невже ти ходиш туди, куди не слід ходити, і робиш те, чого не слід робити?

Але так воно й було.

Деву зрозумів це ще тоді, коли вони зустрілися вперше, щоб обговорити його справу: Пітер не мав пристрасті ні до грошей, ані до сексу, ані до чогось подібного. Він мав пристрасть до ризику.

Стукаючи у двері квартири, де мешкала Бейлі, Пітер збагнув, що це його перший візит, який не стосувався сексу. І не тому, що він не мав бажання. А тому, що існувало дещо інше, чого він жадав іще сильніше.

То була маєтність Кетрін. Саме ця маєтність і була його кінцевою метою. Зігнавши зі світу Кетрін та її огидних діточок, він одержить сто мільйонів зелених. А якщо їх таки дійсно вдасться спекатися, то йому вже зараз треба вживатися в роль прибитого горем чоловіка. І грати її навіть з Бейлі. Особливо з Бейлі.

Вона була як несподівано випала карта, що стала частиною Пітерового життя, але аж ніяк не частиною плану. Коли замислював цей план і залучав Деву до його виконання, він її навіть іще не знав!

Але тепер, коли він уже знав — і бажав продовжувати їхні стосунки, — Пітерові хотілося, щоб їй ніколи навіть на думку не спало провести якийсь зв'язок між ним та зникненням яхти «Родина Данів». Ані Бейлі, ні будь-хто інший не мав здогадатись, яким холоднокровним і жорстоким гівнюком він був.

Пітер збирався постукати ще раз, аж раптом почувся типовий нью-йоркський звук, характерний для замка складної конструкції. Коли Бейлі почала відчиняти двері, він молив Бога, щоб вона виявилася вдягнутою не надто сексуально. Він же жива людина, зрештою. Може й не опертися спокусі.

— Пітере, яка приємна несподіванка! — проспівала Бейлі. — Очам своїм не вірю. Я лише двадцять хвилин як повернулася з останньої лекції.

Добре вже хоч, що на ній було істотно більше одежі, аніж просто ліфчик та трусики. Цього разу — аж ціла футболка й шорти. А погано було те, що Бейлі відразу ж нахилилася до Пітера і вп'ялася в нього своїми хтивими та жалючими як оси губами. Йому доведеться відсахнутися від неї. Ну ж бо, Пітере. Постарайся це зробити! Зараз не час трахатися.

— Що трапилося? — спитала Бейлі.

— А«ти хіба не дивилася новини?

Бейлі похитала головою.

— Стривай, — сказала вона й додала, трохи знітившись: — Сьогодні ж твій день вибору кандидатів до журі присяжних, наскільки я пам'ятаю. А чому ти тоді не в суді?

— Трапилася неприємність, — відповів Пітер.

— Сподіваюся, дружина Кінкейда не намагалася цього разу задавити тебе своїм «мерседесом»? — пожартувала Бейлі, задоволено вишкірюючись.

Та Пітер не засміявся. Він дуже хотів, але йому не дозволяла роль, яку він мав грати. Втім, дуже шкода, бо це дійсно прозвучало смішно. Красива, розумна, та ще й з потрясним почуттям гумору. Це не Бейлі, а просто знахідка.

Увійшовши до квартири, Пітер одразу ж вихопив з холодильника пляшку дієтичної кока-коли. А потім коротко розповів коханці про те, що сталося вранці. Починаючи з того моменту, як у зал судових засідань буквально увірвалась Анжеліка, і до телефонної розмови з капітаном Берегової охорони. Розмову ж із Деву довелося завбачливо вилучити з цієї надзвичайно мелодраматичної та сумної історії. Бо вона у неї явно не вписувалася.

Сказати, що Бейлі була ошелешена, — це означає нічого не сказати. Не вірячи своїм вухам, вона присіла, щоб перевести від хвилювання дух. А ще в неї виникло сильне почуття провини, про що вона й не проминула сказати Пітеру.

— А чому? В чому ти винувата? — спитав він.

— Та так, ні в чому. Забудь.

— Та годі тобі, мені ти можеш казати все що завгодно.

Бейлі ще більше знітилась і густо почервоніла. Проте нарешті зізналася.

— В той момент, коли ти сказав мені, що пропала яхта з твоєю дружиною, моєю першою думкою було: «Нарешті ми залишимося вдвох і нам ніхто не заважатиме». Це так жахливо з мого боку, еге ж? Я така сволота!

— Та ні, це цілком по-людськи, — заспокоїв її Пітер і, простягнувши руку, погладив її по щоці. — Тому те, що у тебе виникла така думка, не означає, що ти погана і зла людина.