Волоцюги
Шрифт:
– Не переживайте за свої роги, - багатозначно підморгнув Фемістіон.
– Навіть того не залишила!
Актіона загризли до кісток його ж собаки! Звідки їм було знати, що олень, який розгулює лісом сам по собі, їх господар! Так-от, накинулися і давай шмагати. Він їм кричить: “Фу, до ноги, апорт Артеміду!”. Де там: псиська залишили від оленя-мужика одну криваву рану. А вона, скотина (ой!), підходить та так по-зміїному до нього й сичить:
– Це тобі, - каже, за твоє свято-ТАТЬ-ство!
З інтернет-видання “Вголос”, рубрика “Побут і звичаї” “Щорічно в Індії умертвляється до п’яти мільйонів дівчаток - як новонароджених, так і тих, що не встигли з’явитися на світ. “Люди більше співчувають тиграм, - заявив міністр у справах жінок і дітей Ренука Чонудхарі.
– Деякі борються за життя бродячих собак на дорогах, проте суспільство загалом безжалісно труїть малюків жіночої статі. Інакше, ніж геноцидом, це явище не назвеш” Перша причина того, що батьки позбавляються дочок - народне повір’я в те, що первістком має бути хлопчик. Дівчинка - дурний знак. Та частіше дитину вбивають з раціональних мотивів.
Видати дочку заміж - означає ледве не розоритися, розміри приданого мають ледве не перевищувати річний дохід сім’ї. Син же, навпаки, приносить придане в дім…
Найбільш поширений спосіб “позбутися проблеми” - засипати новонародженій рот і ніс піском, підвісити її головою вниз. Якщо сім’я особливо забобонна - краще закопати живцем у глиняному глеку.
У зв’язку з поширенням дородового геноциду дівчаток міжнародні правозахисні організації домагаються заборони ультразвукового визначення статті дитини в утробі матері до її появи на світ”.
Гарний цей “двохсотий”! Майже триста к. с., 4,7 літра, повний привід, три тонни, обтягнуте шкірою розмашисте кермо, розкішні - як дивани сидіння, салон - муху чути. Бордель великої жриці кохання Таїс Афінської! Їдеш наче на комфортному броньовику - ні ями не страшні, ні “камази”намази (оце не треба!). Комфорт, бокс-холодильник, нормальна компанія - дружбани. Чули такі байки? Може, по чарочці з сальцем і цибулькою?
Випадкові пасажири, яких Антон нещодавно підібрав на автобусній зупинці, не відмовилися. І незабаром чотиризонний японський клімат-контроль задихався від стійкого перегару домашнього самогону, клятої цибулі й молодого часнику.
Добре, що сестра Валя, як завжди, поклала до багажника “на дорогу”. Плюс - мішок молодої картоплі, сирі й варені яйця, банки сметани, варення, торбинки вив’ялених минулорічних горіхів, квасолі, сушок для узвару, соняшникового й гарбузового насіння, а також - яблука, груші, сливи, огірки, помідори, укріп, петрушку, гарбуз, іще - головки маку.
– У вас у городі, мабуть, також наркоманти усе повирізали! А я тайком за сарайчиком посіяла, щоб участковий не побачив, - уродило, посмакуйте нашого.
– Та не треба, Валя, у нас усе є!
– Нічого, нічого, гостинці ж додому треба привезти…
Сестро, моя, сестро…
– Чуєш, братан, - звернувся до Антона четвертий подорожник Орфілох, підстрижений під Елвіса Преслі, у якого після випитого нарешті розв’язався посинілий язик.
– Про ту незайману кровопивцю мені в Аркадії розказували ще одну історію. Гасаючи гірськими манівцями разом зі своїми курвами-німфами, Артеміда часто зустрічала такого собі Буфага - Пожирача Биків.
Урешті-решт велетень закохався, ну, так сталося, у цю вічну цноту в штанях…
– Що, і тоді жінки штани носили?
– перепитав Антон.
– Та, хто в штанях, хто в чоловічих шафранових туніках, галстуках-фалосах, - неважно, вони нас у всьому хочуть запнути за пояс. Ти слухай, шо вона відрізала:
– Краще повертайся додому, - каже, - й залишайся біля своєї дружини Промни!
– Бачила, що клієнт готовий - вони спинним мозком відчувають!
– зайшовся реготом Фемістіон.
– Невже ти й справді, Артемідо, зовсім без серця, - Орфілох так ввійшов у роль, що вже нічого не чув і не бачив.
– Невже не можеш зрозуміти, що я просто-таки втьопався в тебе?.. Здогадуєтесь, що вона йому відповіла?
Антон про всяк випадок збавив швидкість.
– Каже: це твій клопіт, я хочу, щоб ти мені дав спокій!
– дихнув гарячим перегаром Орфілох.
– Мол, я незаймана, дала обітницю, тири-пири… Як вони уміють ламатися!
Налили по другій. Вогняна лавина 60-градусного первака напалмом обпекла слизисту порожнини рота, аденоїдів, горлянки, стравоходу й зашкварчала на сковорідці зголоднілого шлунку. Охлялий кендюх скукожився від несподіванки та за мить виплюнув на голови твердолобих чужинців пекельну соляну кислоту. “Старі пердуни, не відають наверху, що творять!”. На фланзі заметушилася спрацьована заздрісна печінка, стягуючи з усього організму воду. Несміливо пішло в хімічну атаку з’єднання ферментів-блокіраторів. Вайлувато кинувся на агресора загін антиоксиданта. Не дожену, так хоч зігріюсь…
Пізно.
Одне - занадто високий статус самогону: ніякими кислотою, тоніками, содовою чи іншою HО не розщепити таку міць (і навіщо хімік Менделєєв придумав свою “оптимальну” формулу?). Друге - частина гримучої суміші проникла до крові в обхід шлунка, і напряму блокувала комп’ютер головного мозку. Потухла ближня пам’ять, розкодовані мембрани клітин, знищена системи “SOS”, упізнавання “свій - чужий”. Зависли спантеличені підшлункова, нирки, жовч. Усе стало по фіг прокуреним легеням.
У наркотичній радості бухало лише самогубець-серце.
Через хвилин десять Антонові довелося пригальмувати. Мабуть, з останнього спрацювала аварійна система утилізації.
– Хлопчики наліво, дівчатка - направо!
Геть сп’янілий Орфілох, гадина, помочився прямо (криво!) на заднє колесо двохсотого “Ленд Краузера”. Ще б лапу підняв, волоцюга! Проте, ковтнувши свіжого повітря, схоже, отямився, і за хвилину компанія на повному ходу захоплено слухала другу серію аудіожахів.
– Ну, от, Буфаг пішов, знітившись, проте в серці його запалала образа, - спітнілий критянин витер рукавом слинявого рота.
– Ну, шльондра (ой!), я тобі! І одного разу підстеріг її біля струмка, заступив дорогу. Вона витягує, сука, лука, вставляє стрілу, бабах - і в самісінькі груди!