Волоцюги
Шрифт:
Велична, на повний зріст скульптура оголеної жінки з розкішними, ніби силіконовими грудьми, потужними антенами-сосками й усіма іншими принадами прекрасного тіла, довершеного майстром. Досконало відполірований вулканічний камінь, темна зона піхви, така собі Чорна Діра, що, здавалося (я це відчував!), поглинала всю навколишню енергію…
У Книзі буття (якщо вірити автентичності тексту) Бог під страхом смерті забороняв Адамові куштувати спокусливі плоди з Дерева пізнання.
Хіба не можна було бодай натяком дати знак - чому? Чому є злом, наприклад, усвідомлені, “скуштовані” бажання, пристрасті, чому ці яскраві спалахи підсвідомості такі небезпечні для розширення свідомості, духовного пізнання таємниць людської душі? Як пізнати світ і самого себе без земної любові до жінки, шаленого кохання, еросу?
Чи секс моральний лише приблизно раз на рік, коли ним займаються, як тварини, винятково з репродуктивною метою (те, що підтримує офіційна церква)? А коли зливаються дві близькі енергії, серце із серцем, коли двоє розчиняються одне в одному, - просто так, у відчутті радості, щастя?
Бути здатним на безумовне кохання і бажання означає бути релігійним! Як там у тантриків: найди того, хто зайде разом з тобою до твого внутрішнього світу, тоді другий стає дверима до найвищої мети…
Чому ж тоді просвітління Будди сталося саме під Деревом пізнання - он воно, священний символ буддистів росте на території храму в індійському місті Бодхаї? Можливо, тому, що це відбулося… задовго до виникнення заборонного аскетичного християнства?
А що коли страшне табу, така безкомпромісна заборона спокуси - це, навпаки, привернення до спокуси, піднесення її статусу й жаданості! Мудрий закодований хід, знак Божий - прагніть, лише знайте ціну!
Заборонений плід - солодший, особливо цінний! Заборонений плід - ось дорога до Мене! Коректори раннього офіційного християнства перекрутили істину з точністю до навпаки? Бо будьяка дорога, навіть стежинка до Бога, має контролюватися, пролягати не прямо, а через церкву?
Виходить на кшалт шаманського: “Не можна займатися любов’ю під час сезону приготування пивних дріжджів: пиво зіпсується”.
З Фройдом також збігається: нав’язлива добропристойність батьків дає поштовх більш ранньому розвиткові сексуальності в дітей…
Чим більше люди сприймають і діють на рівні слів, тим вразливіші вони для вербального навіювання, прищеплення і управління. Тому всі масові релігії застосовують нескінченну кількість словесних повторів і морально не схвалюють правосторонню, змінену, свідомість, забороняючи з різною мірою суворості музику, пісню, танець, розваги, пристрасті й, насамперед, ерос. Мораль, намагання розвинути лівопівкульну свідомість (те ж робить гіпноз) - це спроба назавжди закрити альтернативну дорогу до Бога. …Навіщо опублікували всупереч посмертній волі щоденники матері Терези!? Господи, невже і я повторюю той шлях, невже Ти відвертаєшся й від мене - так, як відвернувся від найбільш милосердної Жінки нашого часу? Наприкінці вона залишилася самотньою, покинутою, розчарованою, бо скільки не зверталася до Тебе - не почув…
Невже Ти справді одного разу й назавжди не завершив свою справу, зоставив недосконалу людину сам на сам із собою, вклавши до суми лише душу і повний набір незнайомих нам хірургічних інструментів для пізнання цього орендованого статку?
Боже Ісусе Христе, я також втрачаю Тебе…
Антон лежав горілиць на винесених з хати половицях у глибині старого саду й дивився на незвичне для міського жителя чорне небо. У малиннику хазяйновито метушилися тлусті їжаки. Від найменшого подиху вітру тихо падали перестиглі червиві сливи, гупали й котилися у спориш ранні антонівки. Під стріхою сарайчика пискляво вовтузилися у гнізді ластів’ята - другий за літо виводок.
Ще трохи - й усе остаточно замре в солодких снах про новий трудовий день.
У тьмяному світлі насупленого місяця біля воріт живоплоту промайнула якась тінь. Вона сторожко відчинила скрипучу хвіртку й, витягнувши вперед крила, примарливо направилась до його лігвища.
– Антоне, не лякайся, це я - Тамара, - прошепотіла з темряви нічна гостя.
– Щойно приїхала до своїх, дай, думаю, зайду до сусіда…
Справді, вона - Тамарка-лускунчик, мила сусідська дівчинка, з якою колись ночами чистив чужі садки й лускав смачні черешневі кісточки. До кого ж це вона приїхала - кума Марія вмерла ще перед похоронами мами. Коли це було, а, бачиш, тягне - як і його до рідної хати. Матері, матері…
Антон напівлежачи запалив свічку й хотів було встати, та “мадам” перехопила:
– Ні-ні, відпочивай, я на хвилинку: побачу тебе - й усе…
Зрілі, ледь округлені подихом років форми, густе смолисте волосся, ті ж затуманені циганські очі з промінцями-бісиками. Модні джинси, грайливий топік з оголеним пупком і налитими пуп’янками ще не зовсім зів’ялих грудей. Дорогий мобільник на поясі, сучасний макіяж, уся в золотих ланцюжках. Оце так “охматдит”!
Антонові страшенно закортілося, щоб ця раптова зустріч з нічною зматернілою жінкою не була короткою. Коли підросли - як хотів її дівочого тіла в нічних хлопчачих полюціях! Дивно, але зараз це бажання не засмічувалося звичними в таких ситуаціях планами захвату аеродрому. Майже Тантра…
– Як поїхав до університету - я тобі листи писала, - заглянула в очі Тамара.
– Отримував?
Чесно кажучи, з пам’ятю на такі дрібниці “сивої” давнини в Антона завжди було сутужно.
Проте він згадав: на першому курсі пошта справді приносила йому коротенькі листи зі зворушливими дівчачими сповідями в коханні. “Любила, люблю, мучусь, чекаю…”. Ні імені, ні зворотної адреси. Щоправда, за штемпелем можна було визначити загалом з якого краю, але ж загризли сесії, затягло студентське життя.
– Даруй, але мені навіть на думку не спадало, що це міг бути мій малий Лускунчик, - з якоюсь вдячністю і теплотою зізнався Антон.
– Ти ж знаєш - у нас тоді були дивні правила: зі своїми дівчатами не водитися, своїх не чіпати. Тільки під вінець: своє, та й що люди скажуть! Берегли вас - на відміну від білоруських полонянок! Одначе, ви, красуні, любилися чи виходили заміж тільки за чужаків. Хоча б із сусіднього села, краще - з “города”. Аби не своє…
– А я так і не знайшла більше свого кохання, - видихнула-вистрелила Тамара й уже веселіше додала.
– Мати казали - пороблено.
– Усі кажуть: “пороблено”, - а хто ж це конкретно робить? Назвіть, так би мовити, Автора Зла. Це що: сидить десь у болотах така собі Баба Яга й навертає на добрих людей чорну силу?
– Доля така, дівоча, - продовжувала своє нічна гостя.
– Та й люди в нас різні. Виростеш у тіні нелюбові, серед матюків, сварок, гною, занехаяних чоловіків, які невміло нашвидкуруч трахають усе, що рухається в спідниці, - калікою по життю за - лишаєшся. Батько зранку до вечора: дивись, такасяка, у подолі не принеси! Простих слів, на яких тримається світ, - кохання до жінки почали соромитися. Відро з помиями в руки, мішок із силосом на плечі й - уперед! От ми, молоді, й тікали світ за очі з цього місця куди завгодно… Усе дивуюся, як це в радгоспі не було Повій, таких собі Жрицьмесників чоловічому началу…