Чтение онлайн

–  Скільки людей і націй - стільки й доріг, скільки релігій - стільки й біблій, пророків, проповідників, церков, - “мудро” зауважив Антон, інстинктивно втікаючи від примари “українського буржуазного націоналізму”.
– Причому погодься, цим різним віруванням дивним чином удається тисячоліттями залишатися окремими паралельними світами - навіть глобалізації не по зубах…

–  Усе-таки на цьому шматку суходолу, біблійному місці пострайського періоду проживання Адама і Єви, залишилися не лише сліди, а й витоки історії людства, - підтримавши правила гри співбесідника, Мартін говорив неспішно, мов жрець храму Гермеса: - Тут закарбовані знаки розуміння боговибраності й величі Жінки. Після розп’яття на хресті та воскресіння в цьому спільному домі продовжував нести Боже слово Ісус Христос, по-тутешньому Йуз Асаф, Авалокитешвара, Ісана, Іса, Хозрат Іса. Ти був на його могилі в Кашмірі?

Антон відчув, що в нього відбирають віру - те безсумнівне комфортне сприйняття себе й довкілля, завдяки якому навіть у найтяжчу хвилину можна з горем пополам триматися на плаву або ж з найменшими втратами для психіки піти на дно.

Він ніби знову опинився на прибережній смузі пляжу, і перекотиполе океанської хвилі лоскотно вимивало з-під п’яток, здавалося б, таку надійну опору - пісок. Навіть загартований журналістський мозок почав тонути в містерії хаотичної інформації. Роздертий у просторі тисячолітній час, святі-грішні Адам і Єва, велична жінка-Богиня, син Божий Ісус Христос, він же Авалокитешвара, Могила Господня (плита від неї - у Єрусалимі, у храмі Гроба Господньому - він там був і на власні очі бачив!), “масон” Мартін, точніше, віце-президент міжнародної організації “Ісус-назарей”…

Про останнє професор заїкнувся ненароком вчора, коли знайомилися ближче. І поки Антон розмірковував над ребусом, чим традиційно біблійний “назаритянин” (Ісус із Назарета) відрізняється від “назарея”, тобто члена ранньої ессейсько-кумранської общини дисидентів-ревнителів Мойсеєвої віри - предтечі християнства, реформатора Мартіна знову накрила хвиля цунамі - розпочався приступ нестерпного кашлю. Розмову про версії вічного, зрозуміло, довелося тоді відкласти.

–  Тобі здається, Мартіне, що тут, на індостанському Сході, більше шансів пізнати “чистоту експерименту”?

–  Абсолютно чистих джерел, на жаль, уже не залишилося, - продовжував професор.
– Проте саме тут найменше того, що їх замулило - нав’язаного жрецями й можновладцями всезнайства, страху, гордині, нетерпимості, культу офіційності, раціоналізму, матеріального. Посередники - скоріш, гуру, рівні тобі вчителі, віра - природна сутність довкілля, якою воно дихає, мов повітрям, - її, віри, ніби й немає. Людині надається бодай шанс самому, без бюрократичного насилля, агітації та пропаганди, дійти до істини.

–  Буддисти взагалі не мають традиційного уособленого божества, - спробував ліниво заперечити Антон.
– А ледве не в кожного індуса - свій Бог, своя енергетична стежинка в той світ.

–  Багато богів - різні лики одного бога. У них безпосередній автономний вихід на Вищу Досконалість, зрозуміла, радісна, світла Дорога, - не має значення, як це назвати: Богом, Богами, Нірваною чи, наприклад, вашим слов’янським Дажбогом.

Над розумом не висить караючий меч - першородний гріх, пекло, нікчемність “раба Божого” і, що головне, - колективістська мораль, розрахована на усіх гуртом - юрму. Релігійні світогляди максимально зберегли цноту, первісний стан, - зразка 4000-500-років до різдва Христового, коли люди ще не втратили здатність спілкуватися з Вищою Сутністю без слів, через інтуїцію, по сучасному - паранормальний зв’язок чи абсолютну свободу - свідоме звільнення від земних пут і зашореності.

–  Мартіне, ти хочеш сказати, що раніше люди знали більше про себе і світ, ніж наша освічена цивілізація?

–  Різниця - у визначеності, рівні категоричності, природності віри, - професор випустив хмарку духмяної “Джакаранди”.
– У нашій Європі, стерилізованій середьовічними інквізиціями, агресивним протистоянням з ісламом, зіпсованій або ж нетерпимістю, або ж пофігізмом до релігійного інакомислення, лише народився - за тебе вже все вирішили. Хрестять з немовляти, відразу навішують ідентифікаційні знаки, силою гріховності, страху, посилення нікчемності навертають до формальних обрядів, догм, конфесій, сканують свідомість - тільки так, і тільки туди. Біблія видається як беззаперечне доконане Святе Письмо, - хоча деякі його сторінки таємно знищені, приховані, а на деяких - ще чорнило не висохло.
– І чи стали ми від цього хоча б на грам щасливішими, - вставив свої п’ять копійок Антон.
– Читав в інтернеті: нещодавно у Єгипті знайдено і прочитано рукопис Євангелія від апостола Іуди…

–  Це один з тих тридцяти Євангелій, які на рівні з відомими нині чотирма колись також несли Слово про Учителя - Ісуса Христа, - професор аж піднявся з розкладачки, явно задоволений “обізнаністю” співбесідника.
– Однак жреці раннього римського християнства піддали вогню та мечу і ці послання, і їх послідовників - гностиків, на тисячоліття позбавивши людство альтернативних першоджерел пізнання.

–  Що такого “вічного й доброго” можна почерпнути з послання “зрадника”, того ж таки Іуди?

Це все одно, що прийняти Євангеліє від Гітлера, - було ж і таке!
– заперечив Антон.

–  Ентоні, Ентоні… Не знаю, що у твоєму розумінні “зрадник”, та у згаданому тобою Євангелії стверджується, що Ісус сам настирливо просив Іуду видати себе римлянам, поклавши на свого найближчого учня водночас - особистого охоронника-сікарія та ще й родича - дуже тяжкий хрест. Ісусові єдиновірці знали, що його шанси вижити в зіткненні з храмом і римською владою були мізерні. Думаю, вони абсолютно не вірили в успіх революційного експерименту одинака!
– І ти диви: якою мірою невдячна місія - виконавець завжди знаходиться!

–  Виконавець-фанатик, - уточнив професор, - бо яка нормальна людина на тверезу голову могла відважитись врешті й у Єрусалимі, напередодні весняного новомісяця - єврейської Пасхи повторити архіризикову древню містерію Бога, що вмирає і воскресає. Ісус Христос, як і десятки його відомих месій-попередників (древ ньоєгипетський Осіріус, древньогрецькі Адоніс і Аттіс, перський Мітра тощо), - універсальні мученики всіх часів, народів і релігій. Саме такий “богопосланий” Великомученик-Месія і мав би стати спочатку знаменом добре продуманого націо наль но-визвольного повстання радикально налаштованих новоіудеїв проти Риму, а потім - новим царем іудейським..

–  Чому ж тоді не сталося, як планувалося: Ісус на хрест пішов, а “революційні маси” єдиновірців навіть вусом не повели?

–  По-перше, за єврейськими законами не можна було мітити відразу на два крісла: цивільно-царське й церковно-божественне. По-друге, кажучи устами ваших класиків марксизму-ленінізму, - на той час в окупованій Іудеї не визріла “революційна ситуація”. Ісус погарячкував: вітрила поставив, а вітру… - “Ваших класиків”: не тільки наших, а й ваших. Хто “спокусив”, підсунув другому Риму - Російській імперії - гниле яблуко-кисличку - ну дуже експериментальну теорію комуністичної революції?