Чтение онлайн

— Настільки, наскільки вони захочуть, місіс Сьюзен. Боже, це ж не якийсь там трюк у космосі.

— I що вони там бачитимуть?

— Зірки і темряву. А ви що думали?

— Вони будуть жити?

— Звичайно!

— I міжзоряний стрибок не зашкодить їм?

У неї аж мороз пішов по шкірі, коли Мозок замовк. Оце й воно! Вона зачепила болюче місце.

— Мозку, — ледь вимовила Келвін. — Мозку, ти чуєш мене?

Мозок відповів кволим, тремтячим голосом:

— Я повинен відповісти? Про стрибок, наскільки я зрозумів.

— Якщо не хочеш, — не відповідай. Але, гадаю, це було б дуже цікаво, якби ти захотів. — Сьюзен Келвін намагалася бути бадьорою.

— Ой. Ви все зіпсували.

Роботопсихолог раптом скочила з місця з виглядом глибокого прозріння.

— О, боже! — видихнула вона. — О, боже!

I вона відчула, як спала напруга, в полоні якої вона перебувала годинами, днями. Пізніше вона скаже Ланнінгу: “Все правильно. Зараз ви повинні залишити мене на самоті. Корабель благополучно повернеться назад з людьми, а я повинна відпочити. Я хочу відпочити. А тепер вийдіть”.

Корабель повернувся на Землю так само тихо, так плавно, як і покинув її. Він точно приземлився на своє місце, і відкрився головний люк. Двоє людей, що вийшли з нього, обережно ступили на твердий ґрунт, погладжуючи давно не голені обличчя.

I тоді один з них, рудоволосий, повільно і цілеспрямовано опустився на коліна і поцілував бетон посадочної смуги.

Вони помахали натовпу, що зібрався тут, і зробили заперечливий жест санітарам, котрі жваво витягували носилки з карети “швидкої допомоги”.

— Де тут найближчий душ? — запитав Грегорі Пауелл.

Їх повели туди.

Всі вони зібралися за одним столом. Творчий персонал фірми “Ю. С. Роботс енд Мекенікел Мен Корпорейшн” був у повному складі.

Повільно, з подробицями, Донован і Пауелл розповіли про свою незвичайну пригоду. Запала тиша. Її порушила Сьюзен Келвін. За тих кілька днів, що минули, вона знову стала спокійною і відчуженою, проте сліди недавніх переживань усе ще були помітні на її обличчі.

— Щиро кажучи, — почала Сьюзен Келвін, — у всьому цьому — моя вина. Коли ми вперше передали цю проблему Мозку — а я сподіваюсь, дехто з вас пам’ятає про це, — я довго билась, щоб переконати його у важливості відхилення будь-якої інформації, здатної створити дилему. Переконуючи його, я говорила приблизно таке: “Хай тебе не хвилює смерть людей. Ми ні в якому разі не допустимо її. Тільки поверни назад аркуш із інформацією і забудь про нього”.

— Гм-м, — втрутився Ланнінг. — I що з цього випливає?

— Очевидне. Коли саме та частина інформації надійшла для обчислення, з якої утворилося рівняння довжини мінімального інтервалу для міжзоряного стрибка, це означало смерть людей. Це те, від чого повністю зруйнувалася машина фірми “Консолідейтед”. Але я не зовсім приглушила в Мозку усвідомлення неприпустимості смерті — Перший закон не міг ним бути порушений, — проте достатньо для того, щоб Мозок ще раз міг подивитися на рівняння. Достатньо для того, щоб дати йому час збагнути, що мине певний інтервал — і люди знову повернуться до життя, оскільки матерія і енергія корабля знову почнуть існувати. Це так звана “смерть” у переносному розумінні слова була чисто тимчасовим феноменом. Ви мене розумієте?

Вона обвела всіх поглядом. Усі заслухалися. Сьюзен Келвін розповідала далі:

— Отже, Мозок прийняв цю частину інформації, хоч не без помітного потрясіння. Навіть дані про тимчасову смерть вивели його з рівноваги.

Вона говорила про це спокійно.

— Він розвинув у собі почуття гумору — розумієте, це своєрідна форма втечі від реальної дійсності. Він став справжнім жартівником і базікалом.

Пауелл і Донован скочили на ноги.

— Що? — закричав Пауелл. Донован сприйняв це в іншому світлі.

— Саме так, — сказала Келвін. — Він турбувався про вас, дбав про вашу безпеку, але ви не могли взяти управління кораблем на себе, бо воно не призначалося для вас — тільки для гумориста-Мозку. Ми могли зв’язатися з вами, але ви не могли відповісти. Ви мали достатньо їжі, але це були лише боби і молоко. Тоді ви померли, якщо так можна висловитися, а згодом ожили, але період вашої смерті був… ну… цікавим. Я хотіла б знати, як він це зробив. Це був цінний жарт Мозку, але він не завдав шкоди.

— Не завдав шкоди! — видихнув Донован. — О, якби в цього дотепника і грубіяна була лише шия.

Ланнінг зробив порух рукою:

— Гаразд. Все це було і минуло. Що тепер?

— Ну, — сказав тихо Богерт, — передовсім ми повинні поліпшити основний космічний двигун. Очевидно, ми повинні відштовхуватися від цього інтервалу міжзоряного стрибка. Якщо це так, ми — єдина організація, що має супер-робота, — зобов’язані знайти цей інтервал, як що зможемо. I тоді “Ю. С. Роботс” організовуватиме міжзоряні подорожі, а людство матиме змогу освоїти Галактику.

— А як бути з фірмою “Консолідейтед”? — запитав Ланнінг,

— Послухайте, — раптом перебив Донован, — я хочу внести пропозицію. “Консолідейтед” завдала “Ю. С. Роботс” силу-силенну неприємностей. Щоправда, не так сталося, як вони чекали, і справа повернулася на краще, але їхні наміри не були благочестиві. I я, і Грег у цьому переконалися.

Отже, вони хочуть відповіді, і вони її одержать. Пошлемо їм цей корабель, і “Ю. С. Роботс” зможе одержати свої двісті тисяч плюс вартість конструювання. I коли вони випробовуватимуть його, тоді, очевидно, ми дамо змогу Мозку ще трохи побавитися, поки він прийде до норми.

— Це мені підходить, — твердо сказав Ланнінг.

— I відповідає умовам контракту, — неуважно додав Богерт.

— Але не збулись їхні наміри, — сказала доктор Келвін задумливо. — Врешті-решт, корабель, як і інші, став власністю уряду; стрибок через гіперкосмос був бездоганний, і тепер ми фактично маємо цілі людські поселення на планетах довкола найближчих зірок. Але їхні наміри не збулись.

Я закінчив свій обід і дивився на неї крізь дим сигарети.

— А коли був створений світ, який здається золотим віком порівняно з попереднім століттям, — цьому також сприяли наші роботи.