Чтение онлайн

— Це уривок з моєї «Службової сонати», — блискавично впізнала мати.

— Дідусь її читає, — Буба намагалася, щоб її пояснення виглядало природно.

— Як це — читає? Ти ж не маєш на увазі, що бере «Сонату» і задля приємності заглиблюється в почуття секретарки сенатора Польмана?

— Ну, певне, що заради приємності! І сенатор Польман йому подобається… — Буба рятувала ситуацію, доки на порозі не з’явився дідусь власною персоною.

— О, ти вже вдома, Марисю? — озвався він шанобливо. — Сподіваюся, ти не матимеш нічого проти. Два дні тому я прочитав «Посланця пекла», а сьогодні дозволив собі взяти наступну книжку. Чуд-дова!

Мати недовірливо приглядалася до Буби й дідуся, але не побачила на їхніх обличчях нічого підозрілого. Лише зітхнула, підвела губи помадою й заявила, що мусить ще попрацювати над «Машиною кохання».

— Ви й гадки не маєте, які критики беруться зараз оцінювати шедеври, — пояснила вона похмуро, але обличчя її поволі проясніло. — Збіговисько недоучок з дипломами, купленими через інтернет! — пирхнула вона з погордою випускниці Кембриджа, а тоді зникла у своїй кімнаті.

Мати не зауважила потиску двох рук. Меншої, дівочої, і великої, старечої, яка тримала під пахвою примірник «Службової сонати».

— Зіграємо, Бубо, у бриджа? — улесливо запитав дідусь. — Не обов’язково на гроші, — швиденько попередив він. Буба знала, що напередодні дідуся впіймали на здійсненні таємних грошових операцій з пані Куницькою. — Щиро кажучи, до кінця місяця я залишився без копійки, — гірко зізнався він.

— Не можу, — зітхнула Буба, намагаючись, щоб її голос звучав трагічно. — Я домовилася з батьком. Хтось повинен провести з ним нинішній вечір.

— А чому саме ти? — ревниво запитав дідусь. — Адже для цього є твоя мати!

— Мама не може. У неї зустріч із перекладачем.

— А що ж це за така багата країна, яка здатна купити всі ці машини кохання? — дідусева відвертість, здавалося, не мала меж. — Сидить, напевне, десь у поганенькому барі з якимсь занюханим журналюгою, що цілує їй ручки й захоплюється польськими любовними романами. Якби побалакала з Павлом, він би її теж поцілував. Та ще й у першокласному ресторані!

— А що скажеш, якщо ми разом зустрінемося з татом? — Буба таємниче посміхнулася.

— Відпадає, — скептично покрутив головою дідусь. — Твій батько не може мене витримати навіть у товаристві Маньчаків.

— Стерпить, бо він буде по той бік екрану, а ми обоє сидітимемо на дивані. Увечері прем’єра його програми.

— Розкаяння грішників у студії? — пожвавився дідусь. — І твій батько в ролі янгола? Певне, що подивимося! Обожнюю такі шоу.

— Дідусю, — Буба ледь докірливо глянула на нього, — ти до всього ставишся з упередженням. Ми повинні об’єктивно оцінити батькові здібності миротворця.

— Цього разу, моя дорогенька, ти перебільшуєш! — дідусь аж затрусився. — Не звертайся до мене цією жахливою мовою кар’єристів, як твої нещасні батьки. Ти що, вирішила в майбутньому піти їхніми слідами? Писати поганенькі романчики або мавпувати на екрані на очах усієї Польщі? — дідусь не на жарт перелякався, уявивши, що Буба стане авторкою еротичних книжок або сидітиме, утупивши напудреного носа в об’єктив телекамери. — Твоє майбутнє повинно бути іншим, — заявив він. — Я бачу тебе, — почав він пророчим тоном, — на міжнародних змаганнях за титул королеви бриджу. Через декілька років станеш найкращою. — Ага, — раптом пригадав він собі. — Бартошова зварила сьогодні розсольник? Учора вона обіцяла.

— Обід! — Бартошова внесла супницю в простягнутих руках, намагаючись не торкатися накрохмаленого фартуха, і Бубі спало на думку, що із цією супницею і своїм непроникним виразом обличчя Бартошова могла б грати у фільмах Фелліні. Проте вона не вимовила цього вголос, бо Бартошова зневажала десяту музу. Можливо, вона зневажала їх усі, окрім тієї, що відповідала за кухню, якщо така муза взагалі існувала. А на обід і справді був розсольник.

Голос батька, що линув з телевізора, певне, було чути в сусідів. Буба подбала про децибели, сподіваючись, що в таких ідеальних акустичних умовах дідусеві вуха в певний момент не відключаться.

— Зроби тихіше цей базар! — дідусь намагався перекричати екзальтовану розмову усміхненого зятя з огрядною офіціанткою, яка привселюдно зізнавалася у своїй схильності до дешевого вина й пов’язаних із цим проблемах. — Мене не хвилюють різні пиячки, які двадцять років ошукували клієнтів, не доливаючи пива, а тепер готові висповідатися перед світським священиком, — дідусь не втомлювався коментувати. — Знайди-но краще якийсь бразильський серіальчик. Буде не менш смішно, — зажадав він, байдужий до трагічної біографії жінки, що саме схлипувала на екрані.

— Нещодавно, коли батьки поїхали до Лондона, ти теж дивився якийсь «бразильський серіальчик», — Буба пронизала дідуся поглядом детектива, що має всі докази вчинення злочину.

— Нема чого іронізувати, моя дорогенька, я ж бо запеклий противник порнографії. А цю еротичну програму я дивився з метою боротьби з розпустою.

— Якщо боротьба з розпустою полягає в протиранні окулярів, то ти поводився справді мужньо, — визнала Буба.

Дідусь поволі втрачав упевненість, але продовжував обстоювати позиції захисника моралі.

— Це було жахливо. Дивитися, як ці нещасні дівчата вимушені принижуватися, — докинув він, упіймавши здивований погляд онуки. — Так принижувалися, що аж роздягнулися! — бовкнув він і посміхнувся у вуса. — А знаєш, Бубо, я навіть замислювався над тим, хто дивиться такі непристойні шоу, бо жоден порядний чоловік…

— Ти, дідусю, — послужливо нагадала Буба, намагаючись краєм ока стежити за батьковою мандрівкою життям чергового гостя. Цього разу ним був енергійний колекціонер велосипедів, який через своє хобі втратив усю родину.

— Ну, скажи мені, Бубо, невже цей тип нормальний? Як можна жити на десятьох метрах із двадцятьма велосипедами? Якби збирав самі лише педалі, то жінка ще якось би витримала. А так? Спати між чоловіком і самокатом, це ж кошмар!

— Авжеж, — погодилася Буба, поглинаючи останнє печи во. — Добре, що в нас ніхто не колекціонує велосипеди. Усяке буває, але місця, принаймні, не бракує.

Звук дзвоника примусив дідуся відреагувати істерично.

— Дивись, щоб ти бува, не сказала цього в недобру годину! — зловісно прошепотів він і, схопившись за серце, пошкандибав до дверей.