Чтение онлайн

— А мама? — запитала Буба просто так, щоб запитати.

— Що — мама? — Олька витерла долоні об скатертину, яку Бартошова крохмалила протягом двох серій «Клану».

— Мама теж позбавлена цього інстинкту? Адже вони з батьком стільки років щасливі… — Буба раптом усвідомила, що епітет «щасливі» дуже невідповідне слово, аби проілюструвати стосунки між батьками. — Ну, хай там як, а тато з мамою разом, — здалася вона.

— Де це вони разом? — Олька роззирнулася довкола, неначе шукаючи доказів на підтвердження цієї очевидної неправди. — Мені здавалося, що батько щойно дурнувато всміхався в дебільній програмі, а мама, напевне, уже кілька годин базікає з кимсь на іншому кінці міста. На неї вирячився якийсь псевдоінтелектуал, що видає книжечки на всі випадки життя, а вона заряджає біля нього свої жіночі акумулятори. І так щодня, — переможно закінчила вона.

— Якщо перебування разом ти уявляєш, як життя папужок-нерозлучників, то крім цих пташок ні в кого немає відповідного інстинкту, — Буба взялася захищати сімейні цінності. — Батьки знаходять для себе час удома, — продовжувала вона голосом, який свідчив про її прагнення повірити у власні слова.

— Удома? — Здивування Ольки було непідробним. — Удома батьки приречені на власне товариство, та вони тут просто гинуть! Так, гинуть! — засичала вона зловісно, ніби повторювала слова Касандри на сцені шкільного театру. — Уникають розмов, брешуть, дратуються, утікають одне від одного, бо в них немає часу для себе, а якщо випадково зіштовхнуться, скандал забезпечено. Ти що, справді цього не бачиш? — знову здивувалася сестра.

— Може, трохи, — Буба спохмурніла. — Але останнім часом у них стосунки покращилися, — додала швидко.

— Бо останнім часом вони частіше бувають поза домом.

— Ти теж частіше втікаєш зі свого. А що трапилося цього разу? Роберт знову отримав есемеску від твоєї подружки?

— Ти що, дурна? Я взагалі не ревнива, — Олька ліниво потягнулася, відкриваючи плаский живіт із западиною пупка. — Зрештою, як можна ревнувати мужика, який вічно щось жує, гикає, плямкає й узагалі видає такі химерні звуки, ніби в його організмі працює виключно стравохід і прилеглі до нього органи? — пирхнула вона.

Певне, Францішек удався в батька, — подумала Буба, і вже вголос запитала: «І ти лише через його гикання й плямкання чмихнула цього разу?».

— Та ти що! — зараз Олька демонструвала струнку ліву ногу, і Буба подумала, що Господь несправедливо розділив анатомічні елементи між сестрами. — Цього разу я насправжки пішла, — останнє слово вона вимовила підкреслено. — Бо Роберт не дозволяє мені підтримувати потрібну вагу.

— Дійсно! Я бачу, що твій чоловік тобі не дає їсти.

— Справа в тому, що він примушує мене їсти й називає аноректичкою, а я майже пройшла кастинг на маленьку роль у серіалі.

— О-о-о! Це щось нове, — Буба припинила оглядати власну литку, яка більше скидалася на грушу. — А я гадала, що ти досі співаєш у цієї Сковронської.

— Я вирішила більше не виступати в кабаре. Окрім того, не говори мені про Сковронську, — на Ольчиних щоках розквітли добре знайомі Бубі червоні плями.

— То як, час на сцену? — Буба спробувала вгамувати їхній подальший розквіт.

— Молодець, уторопала, — похвалила Олька, потрохи опритомнюючи. — Поки що мені запропонували зіграти в телесеріалі «Кохання та скальпель».

— Уперше чую.

— Бо його ще не почали знімати, — Олька блискавично перевтілилася в знімальну групу. — Почнемо навесні. Ну, а до того часу я повинна важити максимально п’ятдесят кілограмів.

— То кого ти гратимеш? Скальпель? — Бубу перелякала перспектива побачити ще худішу сестру.

— Одну з пацієнток, дурненька. Лежатиму на лікарняному ліжку разом з головною героїнею.

— Якщо вона теж така худа, то поміститеся, — прикинула Буба.

— Ми лежатимемо не на одному ліжку, а в одній палаті. У цьому домі що, усі розуміють сказане так буквально?

— У цьому домі що, знову живе моя старша донька? — із-за дверей висунулася батькова голова разом із шиєю, закутаною шарфом. — Ну, і як я вам сподобався?

— Тс-с-с, — Олька промовисто засичала й тицьнула пальцем у сплячого Францішека.

— О Господи! — батько щиро засмутився. — Ви знову повернулися назавжди? А я думав, що ти прийшла подивитися, як я виступаю на телебаченні.

— Якби я хотіла подивитися, як ти виглядаєш на телеекрані, то не виходила би з дому.

— І це було б найкраще для всіх! — вигукнув дідусь, що підбадьорений зятевою присутністю, наважився вийти зі своєї схованки. — Павле, — гримів він далі, не зважаючи на здоровий сон правнука, — будь мужчиною й дай, нарешті, лад у власному домі! Ця пані тут не прописана, а хоче пропхнути сюди свого нестерпного шибеника!

Нестерпний шибеник, на підтвердження непомильності дідусевої оцінки, схопився з голосним плачем і, незграбно стягаючи трусики, обцюняв килим, а саме турецьку розету, якою так пишалася господиня.

— Що тут робиться? Чому, у дідька, ви дозволили йому пісяти на килим? — у дверях стояла мати й намагалася поглядом переконати Францішека припинити ганебні дії.

— От і капець твоєму килиму, Марисю! — проказав дідусь тоном знавця, а тоді тихенько вибрався із цього шарварку, який знову зчинився у вітальні, і асоціювався в Буби з Вавилонською вежею. Хіба що з тією відмінністю, що тут ніхто нічого не будував. Навпаки, руйнувалися підвалини й опори родини, і все це під голосний плач Францішека, який демонстрував могутність свого голосу в будь-якому місці й будь-якій ситуації.

Бартошова ходила між кухонними стільцями з ображеним виразом обличчя. Не досить того, що Францішек час від часу ляскав її по великому заду, то решта родини, замість того, аби зайнятися його вихованням, сиділа біля столу, аналізуючи безнадійний випадок далеко не останнього Ольчиного дезертирства.

— Насправді він мене анітрохи не кохає, — вихлипувала Олька свою вічну пісню покинутої дружини. — Тільки його комп’ютери важливі! А моє життя? Ну скажіть, я що, нагадую молочну пляшку? Або якийсь патологічний випадок хронічного материнства?

— Молочну пляшку, кажеш? — голосно замислився батько. — Хіба що трошки…

— Дай спокій, — дорікнула йому мати. — Олька має рацію. Вона повинна боротися за свою незалежність.

— Боротися? Зараз боротися? А якого дідька вона її втратила? І про яку незалежність ми тут говоримо? — у батьковому питанні забриніли небезпечні антифеміністичні нотки. — Є покинутий чоловік, занедбана дитина й комфортабельна квартира. Є полишене навчання й невдала кар’єра співачки. Треба, нарешті, дати цьому лад. Закінчити навчання, виховати Францішека й спромогтися бодай на якусь самостійність. Гарна незалежність… Моя донька в епізодичній ролі в поганенькому серіалі, із прихованою під пледом анемією! Та на місці цього Роберта…