Чтение онлайн

Коли вони вийшли надвір, вітер дмухнув їм в обличчя снігом та димом від сусідніх будинків. Свинцеві хмари сховали Хребет, накривши долину. Снігова завіса сунула на село з гірського підніжжя. Ідучи вперед, Ерагон важко спирався на Гертруду.

Двоповерховий будинок Хорста височів на пагорбі, звідки його господар міг досхочу милуватися гірським краєвидом. Хорст уклав у нього всю свою майстерність. Череп’яний дах захищав від снігу невеличкий балкон із кованими перильцями, на який виходило високе вікно другого поверху. Водостік прикрашали химери, а довкола дверей та вікон були викарбувані змії, олені, ворони й виноградні грона.

Двері відчинила Елейн, Хорстова дружина — невисока тендітна жінка з тонкими рисами обличчя. Вона була вбрана у скромну сукню, що надавала її постаті стриманої вишуканості, а шовковисте русяве волосся мала зібране у вузол.

— Заходьте, будь ласка, — лагідно запросила вона.

Гості переступили поріг і опинились у великій, добре освітленій кімнаті. Вигнуті сходи з лакованим поруччям вели на другий поверх. Стіни оселі були медового кольору. Посміхнувшись до Ерагона, Елейн сказала Гертруді:

— А я оце щойно збиралася за тобою посилати. Йому стало гірше. Подивися, що з ним.

— Гаразд, — відповіла Гертруда й рушила сходами нагору. — А ти, Елейн, допоможи тим часом Ерагонові.

— Ні, ні, я вже зможу йти й сам, — озвався хлопець.

— Ти впевнений? — спитала Елейн. — У тебе вистачить сили?

Ерагон ствердно кивнув, але, здається, не переконав жінку.

— Ну добре, — нарешті згодилася вона. — Коли повернешся, заходь до мене на кухню. Я щойно спекла пиріг, гадаю, він тобі сподобається.

Коли господарка вийшла, Ерагон у знемозі сперся на стіну. Потім він рушив сходами нагору, щокроку кривлячись від болю. А коли нарешті піднявся на другий поверх, то побачив довгий коридор із кількома дверима обабіч. Одні двері були відчинені. Скрушно зітхнувши, парубок пошкандибав до них.

Там, біля каміна, Катріна виварювала білизну. Вона глянула на парубка, прошепотіла слова співчуття й повернулась до роботи. Поруч стояла Гертруда, подрібнюючи зілля для ліків. Біля її ніг було відро, в якому танув сніг.

Герроу лежав у ліжку під кількома ковдрами. Його чоло було вкрите потом, очі дрібно посмикувалися під прикритими повіками. Шкіра на обличчі зморщилася, наче в мерця. Старий здавався б геть нерухомим, якби не ледь помітне здригання під час кожного подиху. Ерагон з острахом доторкнувся до дядькового чола, не повіривши власним очам. Воно пашіло жаром. Піднявши край ковдри, юнак побачив безліч перев’язаних ран. У тих місцях, де Гертруда міняла пов’язки, було видно попечене тіло, що ніяк не загоювалось.

— Невже нічого не можна зробити? — тремтячим голосом спитав він у знахарки.

— Я вже спробувала всі припарки з мікстурами, але марно, — відповіла та, змочивши ганчірку в крижаній воді й прикладаючи її до лоба Герроу. — Якби рани загоїлись, він мав би більше шансів. Зрештою, усе ще може змінитися на краще. Він сильний і витривалий.

Ерагон пішов у куток і сів просто на підлогу. «Це неправильно, цього не може бути!» — стугоніло в його скронях. Парубок тупо дивився на ліжко. Тільки перегодом він помітив, що поруч із ним навколішках стоїть Катріна. Вона обняла його рукою, але Ерагон ніяк не зреагував на цей жест співчуття, тож дівчина, засоромившись, підвелася й вийшла з кімнати.

За якийсь час двері відчинилися, й увійшов Хорст. Він тихо поговорив із Гертрудою й підійшов до Ерагона.

— Ходімо. Тобі не варто тут сидіти, — сказав він і, хоч парубок почав був упиратися, випхав його в коридор.

— Я хочу бути тут, — пручався Ерагон.

— Ти маєш відпочити й подихати свіжим повітрям. Не хвилюйся, хлопче, згодом повернешся, — заспокоїв його Хорст.

Ерагон неохоче дозволив ковалеві провести себе сходами вниз, на кухню. Від пахощів доброго десятка страв, приправлених спеціями та прянощами, паморочилося в голові. Альбрих і Балдор, що теж були тут, гомоніли з матір’ю, яка замішувала тісто на хліб. Побачивши Ерагона, брати примовкли, але він зрозумів, що вони говорили про Герроу.

— Сідай, — сказав Хорст, підсуваючи юнакові стільця.

— Дякую, — відповів той, знесилено опустившись на сидіння. Його руки дрібно тремтіли, тож Ерагон стис їх у кулаки. Перед парубком поставили повну тарілку.

— Якщо не хочеш, не їж, — сказала Елейн, — а коли голодний, то їжа перед тобою.

Юнак узявся за виделку, і жінка мовчки повернулася до своєї роботи. Ерагон насилу зміг ковтнути пару шматочків.

— Як ти себе почуваєш? — спитав Хорст.

— Паскудно, — сумно відповів юнак.

— Я розумію, — завагався коваль, — що зараз не найбільш підходящий час для розпитувань, але все ж таки… що трапилось?

— Я не дуже добре пам’ятаю… — почав був юнак.

— Ерагоне, — з притиском мовив Хорст, схилившись, — я разом з усіма був на вашій фермі. Твоя домівка не просто розвалилася — хтось розніс її на шматки. А довкола були сліди велетенської тварини, про яку я ніколи не чув і якої ніколи не бачив. Люди теж їх помітили. А тепер послухай: якщо неподалік ходить Смерк або який-небудь інший монстр, ми повинні про це знати. І ти єдиний, хто може нам про це розповісти.

Ерагон розумів, що мусить збрехати.

— Після того, як я покинув Карвахол… — обережно почав був юнак, подумки підраховуючи час, — чотири дні тому… в селі з’явилися чужинці, які розпитували про камінь, який я знайшов. Ви ж самі мені про них розказали, от я й поквапився додому.

Усі присутні мовчки дивилися на хлопця. Облизавши губи, він продовжив:

— Тієї ночі нічого… нічого не сталося. Вранці я зробив свою роботу на фермі й пішов прогулятися до лісу. А невдовзі почув вибух і побачив із-за дерев дим. Коли я прибіг, того, хто це зробив, уже не було. Я кинувся на згарище… і знайшов Герроу.