Чтение онлайн

— Хоча ви й не вершник, але ж умієте це робити, чи не так? — спитав Ерагон.

— Я вже казав тобі, що за умови належного вишколу будь-хто зможе навчитися спілкуватись подумки, — озвався Бром. — Утім, важко сказати, чи є це магією. Вроджені здібності або зв’язок із драконом можуть зміцнити це вміння, але я знав багатьох людей, які оволоділи ним самотужки. Уяви собі, що ти можеш спілкуватися з будь-якою істотою, наділеною чуттями! Можна цілий день дослухатися до пташиних думок або перейматися справами черв’ячка під час грози. Утім, птахи мене ніколи не цікавили. А тобі я раджу почати з кішок, бо їх завжди вважали непересічними істотами.

— Але якщо я зможу прочитати чиїсь думки, хіба це не означає, що інші можуть зробити те саме зі мною? — вголос подумав Ерагон, підозріло поглянувши на старого. — Як дізнатися, чи не нишпорить хтось у моїй голові? І чи можна цьому запобігти?

— Чому ж не можна? Можна. Хіба Сапфіра ніколи не відгороджувалась від тебе подумки? — здивувався старий хитрун.

— Так, кілька разів, — пригадав юнак. — Коли вона потягла мене на Хребет, я не зміг до неї пробитися. Не те щоб Сапфіра мене ігнорувала —

вона просто нічого не чула! Просто звела довкола своїх думок один суцільний мур, та й годі.

— Мало хто відчуває, коли за його думками стежать, і лише обрані можуть цьому протистояти, — сказав Бром, поправляючи на руці пов’язку. — Це залежить від вишколу та від способу мислення. Завдяки магічній силі ти завжди знатимеш, чи не хазяйнує хтось у твоїй голові.Тоді ти зможеш позбутися чужинця, зосередившись на якійсь думці й забувши про всі інші. Наприклад, якщо ти думаєш тільки про цегляну стіну, то нічого, окрім неї, він у твоєму розумі не знайде. Однак довго утримувати зайду на відстані — це завдання, що потребує неабиякої енергії. Варто лише якійсь дрібничці відволікти твою увагу, як зведена стіна вмить розвалиться й ворог прослизне всередину.

— Як же цьому навчитися? — поцікавився Ерагон.

— Існує тільки один спосіб: вправи, вправи й іще раз вправи. Уяви собі що-небудь і спробуй якомога довше утримувати цей образ у пам’яті. Це найкращий спосіб, хоча мало хто володіє ним, — відповів старий.

«Але ж мені потрібна не досконалість, а всього лиш безпека, — подумки дивувався парубок. — Якщо я читатиму думки інших людей, то чи зможу впливати на них? Щоразу, дізнаючись нове про магію, я дедалі менше їй довіряю».

Коли вони підійшли до Сапфіри, та здивувала їх, рвучко озирнувшись. Коні нервово позадкували. Дракон уважно глянув на Ерагона й тихо зашипів. Юнак стурбовано закліпав очима, здивований станом істоти, і подумки спитав:

«У чому справа?»

«У тобі, — визвірилась та. — Уся справа лише в тобі».

Ерагон спохмурнів і зліз із Кадока. Тієї ж миті Сапфіра, вдаривши хвостом, збила його з ніг і пазурами притисла до землі.

— Що ти робиш? — закричав юнак, намагаючись звільнитися, але дракон був куди сильніший за нього. Бром, верхи на Сніговії, уважно за цим спостерігав.

Сапфіра схилила голову, змушуючи Ерагона дивитись прямісінько їй у вічі. Парубок нервово запручався під її пронизливим поглядом.

— Ти! — шипів дракон. — Щоразу, як ти зникаєш з-перед моїх очей, то потрапляєш у якусь халепу! Ти наче те мале цуценя, що скрізь пхає свого носа! А що буде тоді, коли ти запхаєш свого носа туди, де тобі його відкусять? Що тоді? Я ж не зможу тобі допомогти. До цієї миті я ховалася, аби ніхто мене не побачив, але годі вже!

— Я розумію тебе, — сказав уже спокійніше Ерагон, — але я старший і сам можу постояти за себе. Що ж до небезпек, то захист потрібен якраз тобі.

— Ти справді так гадаєш? — клацнула зубами Сапфіра. — Що ж, нехай. Але завтра ти сідаєш верхи на мене, а не на те недороблене створіння, яке ти називаєш конем. Або я нестиму тебе у своїх пазурах. Урешті-решт, ти вершник Дракона, чи не так? Чи я тобі байдужа?

Її питання обпекло Ерагона, і він зніяковів. Знаючи, що правда на її боці, юнак усе ж таки боявся знов сідати верхи на Сапфіру, бо попередні спроби були найтяжчим випробуванням у його житті.

— Що там таке? — озвався Бром.

— Вона хоче, щоб завтра я летів із нею, — знітився Ерагон.

В очах старого несподівано заграли бісики:

— Ти ж маєш сідло! Гадаю, якщо уникати сторонніх очей, усе буде гаразд.

Сапфіра, усе ще не випускаючи Ерагона з пазурів, мовчки чекала на його рішення.

— Але якщо на тебе нападуть чи станеться якийсь нещасний випадок? — гукнув до старого юнак. — Я ж не зможу тобі допомогти…

— Саме це мені й треба, малий, — сказала Сапфіра, ще міцніше притиснувши юнакові груди.

— Варто спробувати, — озвався Бром, ховаючи посмішку. — Тобі ж усе одно треба навчитися літати. До того ж, якщо ти летітимеш попереду, то зможеш побачити можливі засідки ворога.

— Добре, я спробую, — сказав Ерагон Сапфірі. — Відпусти мене нарешті.

— Дай мені слово, — не вгавав дракон.

— Невже це так необхідно? — обурився юнак.

Сапфіра мовчки кивнула.

— Гаразд. Даю слово, що завтра полечу з тобою. Тепер задоволена?

— Ще б пак! — відповів дракон. Він допоміг Ерагонові звестися на ноги й, відштовхнувшись від землі, здійнявся в повітря. У того ледь не спинилося серце, коли він побачив, як стрімко Сапфіра пронизує височінь. Зітхнувши, хлопець видерся на свого Кадока й подався слідом за Бромом.

Коли вони зупинилися перепочити, сонце вже стояло на вечірньому прузі. Як завжди, неред вечерею Ерагон бився з Бромом на мечах. У розпалі поєдинку Ерагон завдав такого сильного удару, що обидві палиці зламалися, наче сухі дрючки.

— Ну що ж, — сказав Бром, пожбуривши свій уламок у вогнище. — 3 цим ми закінчили, свою палицю теж можеш викинути. Ти багато чому навчився, тож гратися далі немає сенсу. Час братися за справжній меч, — і старий дістав із Ерагонової торби Зарок.

— Але ж ми порубаємо один одного на капусту! — здивувався юнак.

— Не порубаємо. Ти забуваєш про магію, — відповів Бром.

Він витяг свого меча й повернув так, аби відблиски полум’я вихопили його з темряви. Узявшись пальцями за лезо, старий наморщив лоба й несподівано різко вигукнув: