Чтение онлайн

— Гойлот ду кніфр!

Тієї ж миті червона жаринка вибухнула іскрами в нього між пальців, якими він провів уздовж усього леза, а потім згасла.

Звівши руку долонею вгору, старий несподівано вдарив по ній мечем. Ерагон кинувся до нього, але не встиг. Приголомшений, він дивився на Бромову руку, на якій не було жодної подряпини.

— Як ви це зробили? — пробелькотів юнак.

— Торкнися леза, — усміхнувся старий.

Ерагон спробував і відчув під пальцями якийсь невидимий бар’єр завтовшки з дюйм.

— А тепер зроби те саме із Зароком, — наказав Бром. — Звісно, твій бар’єр відрізнятиметься від мого, але виконуватиме ту саму роль.

Старий пояснив Ерагонові, як вимовляти слова, й уважно стежив за його рухами. Парубкові знадобилося кілька спроб, але невдовзі йому таки пощастило знешкодити лезо Зарока. Задоволений з того, він приготувався до бою, але Бром застеріг:

— Тепер мечі не завдаватимуть відкритих ран, але кістки переламати можуть ще й як. Я б цього не хотів, тому не бий мечем, як зазвичай. Удар по шиї може бути смертельний.

Ерагон кивнув на знак згоди й без попередження змахнув мечем. Поєдинок тривав далі. Бризнули іскри, залунав шалений брязкіт металу. Після вправ із палицею меч видавався юнакові занадто важким. Вимахувати Зароком з належною швидкістю було зовсім нелегко, тож невдовзі він отримав болючий удар по коліну.

Після закінчення двобою обидва мали безліч синців, хоча Ерагон постраждав сильніше за Брома. Він не переставав дивуватися, як після такої запеклої бійки на Зароці не залишилося жодної подряпини.

Наступного ранку Ерагон прокинувся з фіолетовими синцями та задерев’янілими кінцівками. Помітивши, як Бром дістає сідло, він спробував здолати свою тривогу. Доки готувався сніданок, старий уже закріпив сідло на Сапфірі, пристебнувши до нього Ерагонові торби.

Поснідавши, хлопець мовчки взяв лук і поплентався до дракона.

— Стискай його колінами, спрямовуй думками, горнися до спини, і все буде гаразд, — підказав Бром. Ерагон неуважно кивнув у відповідь, ховаючи лук до шкіряного футляра. Нарешті, Бром допоміг йому вилізти в сідло.

Сапфіра нетерпляче чекала, доки Ерагон на ній вмоститься.

— Ти готовий? — спитала вона.

— Звісно, ні, але спробувати можна! — на повні груди видихнув юнак.

Сапфіра радісно присіла, і він ледь утримався в сідлі. Нарешті дракон випростався, повітря довкола завирувало, і після трьох плавних змахів крил вони здійнялися в небо, швидко набираючи висоту.

Під час останнього польоту кожен рух дракона з Ерагоном на спині коштував йому неабияких зусиль. Тепер же Сапфіра летіла легко, без жодного напруження. Коли вона зненацька похилилася набік і розвернулась, парубок від несподіванки схопився руками їй за шию. Річка під ними зменшилася до тоненької сірої лінії. Навколо пливли хмари.

Коли вони здійнялися високо над рівниною, дерева знизу здавалися не більшими за крихітні цяточки. Тут повітря було розрідженим, прохолодним і напрочуд чистим.

— Це неймовірно! — у захваті вигукнув Ерагон, але не почув власних слів, бо Сапфіра зненацька пірнула, роблячи в повітрі петлю. Земля закружляла перед юнаковими очима.

— Не роби цього! — закричав він. — Мені здається, що я падаю!

— Ти маєш до цього звикнути, — озвався дракон. — Якщо мене будуть атакувати, це найпростіший маневр, який я мушу зробити.

Юнак не став заперечувати, зосередившись на відчуттях у власному шлунку. Сапфіра плавно ковзнула вниз і почала повільно наближатися до землі.

Попри неприємні відчуття в шлунку Ерагон несподівано для самого себе став відчувати задоволення від польоту. Він трохи розслабив руки й випростався, роздивляючись навкруги. Сапфіра дала йому можливість іще трохи помилуватися пейзажем, а потім сказала:

— Хочеш, я покажу тобі, що таке справжній політ?

— Як це? — насторожився хлопець.

— Розслабся й нічого не бійся, — пролунало у відповідь.

Напруживши свої думки, дракон якимсь чином наче витягнув Ерагона з його власного тіла. Якусь мить той опирався, але нарешті скорився. Крізь затьмарений розум юнак несподівано зрозумів, що бачить світ очима Сапфіри. Усе виглядало інакше: кольори набули дивовижних відтінків: синій став куди яскравішим, а зелений і червоний, навпаки, зблідли. Ерагон хотів був повернути голову, та не зміг. Він почувався справжньою примарою.

Задоволена Сапфіра стрімко здіймалася в небо, насолоджуючись вільним польотом. Уже високо над землею вона нарешті глянула на хлопця. І Ерагон побачив себе її очима: скоцюрбленого на спині дракона, з невидющими очима. Він відчував, як Сапфірине тіло, напружуючись, змагається з вітром, як вона використовує повітряні течії для підйому. Здавалося, що всі драконові м’язи стали його власними. Хлопець чув, як хвіст розсікає повітря, наче велетенське кермо, надаючи польоту потрібного напрямку. Було дивно, як багато важать найменші дрібниці цього невидимого руху.

Зв’язок міцнішав, аж доки різниця між двома істотами не зникла взагалі. Наче за командою, вони вдвох ураз складали крила й пірнали вниз. Ерагон, охоплений Сапфіриним збудженням, уже не відчував страху від падіння. Повітряні течії обвивали їхнє спільне обличчя. Їхній хвіст висвистував у повітрі, а їхнє спільне єство відтепер насолоджувалося новим відчуттям єдності.

Навіть стрімко прямуючи назустріч землі, обоє вони не боялися зіткнення. В останню мить вони разом розправили крила й спільними зусиллями спинили падіння. Злітаючи під кутом, вони знову здіймалися в небо, описуючи довгу петлю.

Коли політ нарешті вирівнявся, їхні свідомості почали роз’єднуватись, повертаючи своїх господарів до звичного стану. Якусь мить Ерагон іще відчував і своє власне, і Сапфірине тіло, а потім йому потемніло в очах — юнак наче прокинувся з глибокого сну. Йому перехопило дихання, він ледь не знепритомнів. І лише за кілька хвилин його серце припинило шалено калатати в грудях, тож Ерагон зміг вільно дихнути. Оговтавшись, він закричав:

— Це було щось неймовірне! Як після такого можна спускатися на якусь там землю?