Чтение онлайн

Сина оженила… І… гу…»

Ц и г а н

Не скигли, бо ти всіх побудиш.

В і д ь м а

Хіба я скиглю, навісний?

Ц и г а н

Та добре, добре. Що дальш буде?

Розказуй дальше.

В і д ь м а

Що даси?

Навариш завтра мамалиґи?

Я кукурудзи принесу.

Нагадала! Нагадала!

З дочкою ліг спати…

Завдав сина у лакеї…

Громадою з хати

Виганяли… Нагадала.

Я собак дражнила

Попід вікнами з старцями.

І байстрят носила

За плечима. Щоб привчались…

Аж і сам приїхав.

Я до його кинулася,

Забудучи лихо.

Привітав мене, луципер,

Благословив діток,

Та й забрав їх у покої…

Ростуть мої квіти!

Та й виросли. Сина Йвана

Оддав якійсь пані

У лакеї. А Наталю…

Чи твої цигане

Всі поснули?

Ц и г а н

Всі поснули.

В і д ь м а

Бо щоб не почули

Мого слова. Страшно буде.

І ти, старий друже,

Злякаєшся, як вимовлю…

Чи тобі байдуже?

Наталоньку! Дитя своє!

Ірод нечестивий!..

Занапастив… А до того

Посилає в Київ

Мене, бачиш, молитися.

Я, дурна, й ходила,

І молилась… Ні, цигане,

Я марно молилась.

Чи в вас єсть бог який-небудь?

В нас його немає…

Пани вкрали та в шкатулі

У себе й ховають.

Вертаюся із Києва -

Замкнуті покої.

Він узяв її з собою

Та й поїхав з нею,

З Наталею… Чи чуєш ти?

І остриг, проклятий,

Дитя своє. Полетіла

Я його шукати

В Волощину. Та й шукаю,

Совою літаю

Над байраками. Та діток,

Діточок шукаю, і Наталоньку!..

Ні, ні, ні, ні!

Я шукаю пана.

Розірву!.. Возьміть до себе

І мене, цигане.

Я медведя водитиму,

А як найду ката,

То й спущу його на його.

Отойді, проклятий!..

Ні, не спущу. Сама його

Загризу… Чи чуєш?

Одружимось, моє серце,

Я й досі дівую.

А сина вже оженила,

А дочка й так буде.

Лазитиме попідтинню,

Поки найдуть люде

Неживою. Чи ти бачив?

Там такий хороший

Мій син Іван… Ух, холодно!

Позич мені грошей:

Намиста доброго куплю

Та й тебе повішу,

А сама піду додому…

Дивись: миша, миша

Несе у Київ мишенят.

Не донесеш, утопиш десь,

Або пан одніме.

Чи я найду моїх діток,

Чи так і загину?
–

Та й замовкла, мов заснула.

Цигане вставали,

Розбирали шатро своє,

В дорогу рушали,

Та й рушили. Пішли степом.

І вона, небога

Безталанна, встала мовчки,

І нібито богу

Нишком собі помолилась,

Та й пошкандибала

За циганами. І тихо,

Тихенько співала:

«Кажуть люде, що суд буде,

А суду не буде.

Бо вже мене осудили

На сім світі люде».

Із-за Дністра пішли цигане

І на Волинь, і на Украйну.

За селом село минали,

В городи ходили

І марою за собою

Приблуду водили.

І співала, й танцювала,

Не пила й не їла…

Неначе смерть з циганами

По селах ходила.

Потім разом схаменулась,

Стала їсти, й пити,