Чтение онлайн

Трохи одпочити

Позволено бідолагам

Та води напитись.

Сидять собі, розмовляють,

А дехто й куняв.

А з-за гори поїжджане

На шлях виїжджають,

Аж три тройки. І, звичайне,

Коло корчми стали -

Дати коням одпочити,

Та й дружки пристали

Співаючи. Отож стали,

Молодая встала,

Взяла кварту оковити

Та й почастувала

Сердешного невольника

І його сторожу.

Коли дивиться, погляне…

Боже! милий боже!

Меж невольниками в путах

Той самий єдиний

Її месник безталанний -

Несе з України

Аж у Сибір ланцюг-пута…

А ти будеш тута

У розкоші і не будеш

Ні знати, ні чути

Його плачу вседневного…

Не почастувала

Свого месника святого

І не привітала,

Тілько глянула на його…

Та й більше нічого.

Попереду поїжджане

Рушили в дорогу,

А за ними й невольники

Побрязкали путом

Понад шляхом. І нікого

Не видно, не чути

Коло корчми, одна собі

Поки що осталась

З шинкаркою; кругом неї

Димом розстилалась

В полі курява. І смерклось.

І вік не великий,

Не тілько день. На хуторі

Танці та музики -

Аж до півночі. Придане

Постіль пішли слати

У комору, а молода

Вийшла мовчки з хати,

Та й пропала. Скрізь шукали,

До світу шукали,

Та не найшли. Де ж поділась?

Де? Помандрувала

За невольником убогим

У Сибір… Та й годі.

[Перша половина 1849, Косарал]

* * *

Заросли шляхи тернами

На тую країну,

Мабуть, я її навіки,

Навіки покинув.

Мабуть, мені не вернутись

Ніколи додому?

Мабуть, мені доведеться

Читати самому

Оці думи? Боже милий!

Тяжко мені жити!

Маю серце широкеє -

Ні з ким поділити!

Не дав єси мені долі,

Молодої долі!

Не давав єси ніколи,

Ніколи! ніколи!

Не дав серця молодого

З тим серцем дівочим

Поєднати! Минулися

Мої дні і ночі

Без радості, молодії!

Так собі минули

На чужині. Не найшлося

З ким серцем ділитись,

А тепер не маю навіть

З ким поговорити!

Тяжко мені, боже милий,

Носити самому

Оці думи. І не ділить

Ні з ким,- і нікому

Не сказать святого слова,

І душу убогу

Не радовать, і не корить

Чоловіка злого, І умерти!..

О, господи!

Дай мені хоч глянуть

На народ отой убитий,

На тую Украйну!

[Перша половина 1849, Косарал]

* * *

Зацвіла в долині

Червона калина,

Ніби засміялась

Дівчина-дитина.

Любо, любо стало,

Пташечка зраділа

І защебетала.

Почула дівчина

І в білій свитині

З біленької хати

Вийшла погуляти

У гай на долину.

І вийшов до неї

З зеленого гаю

Козак молоденький;

Цілує, вітає,

І йдуть по долині,

І йдучи співають.

Як діточок двоє,

Під тую калину

Прийшли, посідали

І поцілувались.

Якого ж ми раю

У бога благаєм?

Ран у серце лізе,

А ми в церкву лізем,