Чтение онлайн

На ящиках — жодних написів, тільки порядкові номери. Офіцерів запевнили, що там — стратегічний вантаж, необхідний для завершення нової секретної зброї, яка повинна була забезпечити перелом у вже програній війні. Адже у гірських районах Баварії та Австрії ще діяли секретні підземні заводи — вірили, хотіли вірити в те, що ця найпотужніша зброя вже готова і лишилися дні, ба навіть години до її застосування. Тому й так прискіпливо оглядали вантаж, уточнювали систему сигналізації, ще раз інструктували шоферів.

Рушили…

Виття грузовиків, гуркіт-танкових моторів… Рушили, не знаючи, що везуть зовсім не стратегічний вантаж, а скарби рейхсбанку і найсекретніші документи головного управління імперської безпеки.

В довгих свинцевих контейнерах лежали зливки золота, у коротких — фальшиві банкноти. Мільярди фальшивих фунтів стерлінгів, виготовлених у Заксенхаузені, — вони мали торпедувати всю економіку Великобританії. У кубічних ящиках, на яких стояла літера «В», зберігалися найсекретніші документи, що важили більше, ніж золото: списки агентів гестапо в усіх країнах світу, папери з номерами шифрованих рахунків у міжнародних банках, списки людей, котрі могли одержати з цих рахунків казкові суми.

Один з офіцерів мав при собі реєстр, підписаний генералом Фрейліхом:

Останні чотири числа не були розшифровані, тому й досі невідомо, в яких грошових одиницях обчислювались цінності.

Взагалі багатства, які лежали у грузовиках, оцінювалися приблизно у п'ять мільярдів двісті мільйонів доларів. Та про це дізнаються потім, під час Нюрнберзького процесу, а поки що…

… Грузовики стояли мало не впритул один до одного, і повітря не тремтіло від ревіння потужних дизелів. Тиша, яка настала, здавалася гнітючою, підступною, — такою вона буває в секунди перед вибухом, коли нерви натягнуті до краю і потрібне зусилля волі, щоб примусити себе пережити ці секунди. Не виходили з кабін, — зупинки в дорозі вже бували»: пробки швидко ліквідовувались — танки випихали автомобілі на узбіччя чи просто збивали їх у кювети, і колони з секретним вантажем продовжували рух.

Але тут стояла тиша. Не чути реву танкових моторів і лайок шоферів, а дорога, що круто йшла вгору, була аж до повороту, десь за кілометр, забита автомобілями.

Після остогидливих баварських дощів в Австрії розкіш: сонце припікає, схили гір вкриті лісами, повітря свіже й напоєне ароматом квітів. Офіцер із головного грузовика зістрибнув у кювет, зірвав кілька яскраво-жовтих, гіркувато-пахучих квіток. Покусав стеблинку, позіхнув. Мовив шоферові:

— Такого ще не було. Здається, загорятимемо довго…

З-за передніх грузовиків вийшов есесівець у довгому плащі, за ним ще кілька у чорних мундирах.

— Вантаж з Баварії? — запитав.

Офіцер у солдатській шинелі піднявся з кювета.

— Я не маю права, оберштурмбанфюрер…

Есесівець не дослухав його:

— Начальника колони до мене!

— Начальника колони вперед!.. — покотилося від машини до машини.

Він уже біг, високий, худорлявий, солдатська шинеля ледь прикривала коліна, і від цього він здавався ще вищим і цибатішим. Оберштурмбанфюрер чекав на нього, не рухаючись, і лише коли начальник колони зупинився напроти і віддав честь, витяг із кишені папірець.

— Наказ начальника головного управління імперської безпеки Кальтенбруннера. Вам належить разом з офіцерами і солдатами, що супроводжують грузовики, зайняти позицію за три кілометри звідси біля річки. Переріжете дорогу і оборонятимете її. Вантаж передасте моїм людям!

Офіцер уважно вивчив папірець.

— Слухаю, оберштурмбанфюрер!

Той почав обходити грузовики, приглядаючись до номерів на ящиках, робив у блокноті якісь нотатки. Біля машин залишались його люди, одягнені у цивільне.

Довгі свинцеві ящики привернули особливу увагу офіцера. Він поплескав обтягнутою чорною лайкою долонею по свинцевому боку ящика, вказав на сусідні:

— Ці п'ять до мене в машину. — Подумав і, тицьнувши на контейнери, позначені літерою «В», додав: — І ці також…

«Опель-адмірал» оберштурмбанфюрера, мало не з'їжджаючи в кювет, пробився до колони. Есесівці кинули в багажник довгі ящики, на заднє сидіння поклали ще кілька, в тому числі і кубічні. Оберштурмбанфюрер обернувся до офіцера, що супроводжував його.

— Вам все зрозуміло, Йоган?

— Яволь!

— Зробите це вночі. До озера Топліц залишилося недалеко, і ці машини, — вказав на скупчення грузовиків попереду, — можна пустити під укіс. Затоплюйте ящики якнайдалі від берега. А втім, там буде Келлер, і він покаже де…

Шофер відчинив передні дверцята.

— В Зальцбург! — наказав оберштурмбанфюрер.

… Він сидів зараз у вітальні комфортабельної квартири на мадрідській вулиці Кастеллон де ла Плана. Такий же підтягнутий і енергійний, і те, що минуло майже двадцять років з дня, коли він зустрічав грузовики з цінностями третього рейху, виказували лише зморшки на чолі та сивина. Сивина пом'якшила гострі риси обличчя: ніхто, зустрівшись із ним вперше, не подумав би, що це — один із колишніх помічників самого Кальтенбруннера. Костюм від кращого мадрідського кравця підкреслював його спортивну статуру, білосніжна сорочка, здавалося, хизувалася своєю чистотою, та й усе навколо свідчило про заможність господаря квартири: м'які фотелі, пухнастий килим на всю підлогу, бар із пляшками мало не з усього світу.

Він сидів, вільно простягнувши ноги і відкинувшись на спинку фотеля, курив сигару і спідлоба дивився на своїх співбесідників, ніби хотів зрозуміти, на Що вони здатні.

Ангель майже нічого не пив, був насторожі: знав про вовчі звички оберштурмбанфюрера СС Роберта Штайнбауера. Крім того, весь час його переслідувала думка про те, як жалюгідно виглядає він у дешевому костюмі, купленому в портовому містечку, поруч з елегантним Штайнбауеровим вбранням. Знав, що все це — пусте, що через кілька днів і він уже матиме такі ж костюми, зможе дозволити собі таку ж комфортабельну квартиру, можливо, ще й кращу, і все ж відчував себе якимось бідним родичем, майже прохачем; це обурювало і злило його, та нічого не міг вдіяти з собою, крутився на стільці і заздрив Грейтові, який почувався б вільно навіть у комбінезоні сміттяра. А полковник і справді не звертав уваги на немодну краватку та дешеві туфлі якогось неймовірного червонувато-коричневого кольору. Навпаки, виставляв ці туфлі, задираючи ногу на ногу, і вже вдруге безцеремонно підливав собі джину з прекрасної колекції Штайнбауера.