Чтение онлайн

Але то — туманні, уривчасті спогади, а тут Бонне точно знав, що таку будку з квітами він бачив зовсім недавно. Можливо, така сама є на іншій вулиці? Але він бачив і будку, і тумбу з оголошеннями…

І Бонне згадав. Зупинився, ще не вірячи в можливість такого збігу, хоча, власне, тут не було нічого дивного: цю вулицю намалював Ангель на одному зі своїх картонів.

Бонне витяг сигарети, чиркнув запальничкою, на секунду заплющив очі, пригадуючи Ангелів малюнок. І там, як і зараз, на першому плані будка з квітами, але малюнок зроблено з іншої точки, наче малювали з висоти.

Комісар пошукав очима, звідки можна побачити таку панораму. Праворуч — універсальний магазин, напроти — банк. За магазином, упритул до нього, височіло семиповерхове громаддя готелю. З його вікон і відкривалася панорама вулиці.

Комісар кинув недокурок просто на тротуар. Можливо, Ангель мешкає тут?.. Ще раз сковзнув поглядом по скляних поверхах готелю й повернув назад.

Своїм фасадом готель виходив на іншу вулицю, і для того, щоб дістатися до парадного ходу, довелося обійти мало не квартал. Бонне завернув за ріг, глянув на дзеркальні двері готелю і раптом присвиснув од несподіванки: з вивіски готелю кричав золотистий півень.

І готель називався «Рудий півень».

«Повертайтеся до рудого», — сказала мадам Блюто полковнику. Отже, вони тут!

Бонне закортіло одразу зайти до готелю, передивитися карточки мешканців. Ні, цього не вчинив би найнедосвідченіший агент. Треба зробити в готелі несподівану перевірку. Вночі або на світанку, коли всі сплять і не чекають на поліцейський наліт. Тільки тепер слід бути обережнішим — про об'єкт нальоту знатиме лише він і начальник поліції.

На початку п'ятої ранку дві великі поліцейські машини і легковий «паккард» зупинилися, біля «Рудого півня». За кілька хвилин готель був оточений.

Начальник поліції наказав сержантові:

— Без мого дозволу нікого не випускати!

Портьє, який спав у маленькій кімнатці за стойкою, побачивши поліцейських, схопився за телефонну трубку. Бонне безцеремонно натиснув на важіль.

— Але я повинен повідомити хазяїна готелю пана Крюгера.

— Подзвониш трохи пізніше… — впевнено мовив начальник поліції.

— Хазяїн звільнить мене з роботи…

— Без розмов! — поклав край суперечці начальник. — Дай мені картки клієнтів!

Портьє заметушився над столом, і ніхто нё завважив, як він непомітно натиснув на добре замасковану кнопку поруч з шухлядою. Відпустив, знову натиснув і вже-потім передав начальникові поліції ящики з картками.

— Є незареєстровані? — коротко запитав той.

— У нас першокласний готель, пане, і ми добре знаємо порядки.

— Дівчата?

— А де ж їх нема?

— І то правда, — погодився шеф і звернувся до Бонне: — Я перегляну це господарство, а ви…

Комісар розуміюче кивнув.

— Ми підемо в номери… — Простягнув руку до портьє. — Ключі від незайнятих номерів? Ви супроводжуватимете мене…

Поліцейські зайняли пости на поверхах.

Портьє постукав у двері першого номера.

Ангель і Грейт займали дві маленькі кімнати за рестораном. Власне, не кімнати, а комірчини, та доводилося миритися з цим. Незручності окупалися тим, що хід до кімнат був добре замаскований і людина, яка не знала розташування покоїв у «Рудому півні», не одразу збагнула б, що в ніші за кімнатами, де переодягалися співачки, є ще одні двері.

Грейт спав, коли до нього постукали. Повернувся на другий бік, та постукали ще раз. Полковник сів на ліжку, запитав невдоволено:

— Хто там?

Почув голос слуги, який приносив їм їжу:

— Відчиніть…

Грейт пошукав ногами пантофлі, глянув на годинник. Чорти б його забрали, було умовлено, що їх розбудять о сьомій, а зараз початок п'ятої. О восьмій Крюгер повинен заїхати за ними.

Полковник позіхнув і відчинив двері. Пробуркотів:

— Для чого такий поспіх? — Але, побачивши стурбоване обличчя слуги, захвилювався: — Що трапилось, Мартін?

— У готелі поліцейська облава!..

Полковник ступнув крок назад.

— Ти що?.. Яка облава?..

На порозі другої кімнати з'явився Ангель. Стояв у розстебнутій піжамі, певно, все чув, бо дивився злякано.

— Швидше за мною, — сказав Мартін, — у нас ще в шанс…

— Що ти надумав?

— Одягайтеся — і вниз!

Полковнику не треба було повторювати: піжама полетіла просто на підлогу, застебнув лише два ґудзики на сорочці і потягнувся по брюки. Але чому Ангель стовбичить на порозі?

— Ви що, не чули? — сердито кинув пошепки. — Чорт, куди задівалися шкарпетки? — Нагнувся й витяг з-під ліжка. А Ангель лише знімає піжамну куртку. — Швидше, Франц, зараз тут буде поліція!..

Коли Грейт уже одягнувся, Ангель лише застібав ґудзики на сорочці. Потягнувся за піджаком, забувши про піжамні брюки. А Мартін нетерпляче переступав з ноги на ногу на порозі.

Полковник підштовхнув Ангеля — чорт з ними, з брюками, можна і в піжамних! — і Франц, схопивши саквояж, мовив:

— Я готовий…

Мартін зробив знак іти за ним. Навшпиньках проминули коридор, спустилися крутими сходами. Мартін відімкнув якісь двері, і вони потрапили в коридор, що вів із кухні до сміттєзбірника. Пробігли ним і зупинилися біля великих, оббитих залізом дверей. Поруч — вузьке, брудне, заґратоване вікно. Мартін визирнув і одразу заховався. Полковник також потягнувся до вікна, та слуга зробив застережливий жест.

— Там поліція!

— Якого ж чорта?.. — зло просичав полковник, та Мартін пояснив: