Чтение онлайн

– Тобто, що вам за це буде?
– ґендлярським тоном перепитав Ко Ше Лін.

– Так, - Роксолана почервоніла.

– В Україні буде новий уряд…

– Новий режим?

– Хай буде режим, якщо вам подобається цей термін.

– Шило на мотовило…

– Чому ж, - посміхнувся Ко Ше Лін, - новий режим може кардинально відрізнятися від нинішнього.

– Це як?

– Просто його можете формувати ви!

– Ми?

– Чому ви дивуєтеся, пані полковник, ви влаштовуєте переворот, перемагаєте, а переможцям належить влада. Політична.

– Декоративна - ви хочете сказати, пане Ко Ше Лін.

– Добре, - спохмурнів «китаєць», - я сформулюю вам нашу пропозицію. Цілком відкрито, без підтекстів.

– Прошу.

– Ви здійснюєте збройний переворот, тобто бойову операцію, під час якої мусить загинути А. Д. Кромєшний і його найближче оточення. Список додається. Потім в Україні з’являється новий уряд, який виконує політичну програму вашої Організації. Щоправда, частково. Україна послабить своє членство в Євразійському союзі, пошириться вживання української мови, з’являться гроші на національну культуру. У вас, усіх членів ЮВУ, з’явиться вибір - або взяти участь у владі (в гуманітарному блоці уряду), або, отримавши достатнє матеріяльне забезпечення, жити собі у своє задоволення у будь-якій точці земної кулі.

– Але чому новий уряд виконуватиме програму ЮВУ частково?
– Несподівано втрутився у розмову боєць Чіпка. На нього всі здивовано подивилися.
– Чому не вихід з Євразійського союзу, українізація, демократизація і ліквідація іноземних військових баз на території України?

Запала ніякова мовчанка.

– Вибачте, - Чіпка почервонів мало не до сліз.

– Справді, чому?
– спитала Роксолана.

– На все свій час, - посміхнувся «китаєць», - головне - не допустити хаосу.

– І падіння прибутків «Не хлібом єдиним. Іпс.», - закінчила його думку Роксолана.

Ко Ше Лін налив собі води.

– Що буде, коли ми відмовимося?
– спитала Роксолана.

– Нічого, - весело відповів Ко Ше Лін, підводячись, - абсолютно нічого. Боріться собі з режимом на здоров’я.

Рано чи пізно станеться те, що має статися, і одного ранку ви прокинетесь у іншій країні. А ось тоді я просто не знаю…

Нудно, панове, скажу я вам на прощання, довго і, головне, безплідно боротися. Часом душа так хоче миру, не кажучи вже про тіло… До побачення, панове. Шкода, що ми не змогли домовитись.

– Але ж ми ще не сказали «ні»!
– вигукнув осавул Довбуш.

Ко Ше Лін сумно посміхнувся. Він узяв за лікоть свою супутницю і попрямував до виходу. У дверях він зупинився, напівобернувся і безнадійно кинув:

– Місяць. Можна швидше. Але добре думайте, панове… Через годину керівництво ЮВУ їхало у бензиновому джипі на Львів і в дорозі тяжко думало, раз по раз вибухаючи короткими суперечками, а потім знову впадаючи в задуму.

Що робити? Як бути? Яке прийняти рішення?

Хитрий «китаєць» дуже вміло поставив їх перед непростим вибором.

– Чому б ні?
– аґітував штаб прихильник «китайської партії» осавул Довбуш.
– Адже те, за що ми проливаємо кров, може нарешті здійснитися. І ми будемо…

– А тому ні, - гарячкувала лідер «антикитайської партії» полковник Роксолана, - що корпорації «НХЄ Іnс.» не вигідна справді незалежна Україна і вони жорстоко здурять нас, лише ми приберемо Кромєшного, який став для них незручним. Мало того, новий уряд - маріонетки корпорації, оголосять Кромєшного мучеником за Україну, а нас - підлими вбивцями.

«Болото» - хорунжі Кармелюк і Тарас Бульба, нічого не вирішивши для себе, почергово ставали то на один, то на інший бік.

Чіпка сидів за кермом. Як шеренговий боєць він не мав права голосу на штабних нарадах.

Роксолана і Довбуш то думали, то сперечалися.

«Болото» то щось вирішувало, то знову вагалось.

Під Львовом не витримав Чіпка.

– Прошу вибачення, панове командири, але мені здається, що, може, ми не з тими воюємо…

– Як?
– спитали хором всі четверо командирів.

– Воювати треба з цим «китайцем» і його імперією!
– випалив Чіпка і засоромлено замовк.

Командування ЮВУ ще міцніше задумалось.

Якби не необхідність з’ясувати походження цієї клятої каблучки, що зненацька вродилась у президентському сейфі, та потреба вистежити терористів-ювелірів, детектив П.С.Ученій міг би вважати, що живе в раю. Чи, як жартував його покійний дідусь, - при комунізмі.

Мешкав він у невеликій однокімнатній квартирці на Андріївському узвозі, а для роботи мав «нафарширований» оргтехнікою кабінетик у головній конторі КҐБ на Володимирпутінській. До праці щоранку ходив пішки, тож ніщо не могло йому заважати відвідувати акуратний ґенделик, де подавали смачні синтезовані сосиски із справжнім трав’яним зеленим соусом. Але не це головне.

Там можна було отримати (звичайно, лише для своїх) сто п’ятдесят грамів картопляного самогону.

Ху! Тепер можна йти на роботу!

До послуг П. С. Ученія було багато персоналу, але він волів працювати сам. Ознайомившись зі всіма наявними матеріалами щодо цих двох справ - новоявленої каблучки та екстремістів з ЮВУ, Ученій почав думати. Він ходив Володимирпутінською і Прорізною, то тут, то там випивав чарку напою коньячного типу і - думав.

Зрештою він дійшов висновку, що між появою у президентській сейф-кімнаті приблуди з жовтого металу і діями терористів-ювелірів немає нічого спільного, проте не поспішав ділитися своїм відкриттям із керівництвом.