Чтение онлайн

— Вимагатимете? — Богерт сердито зиркнув на неї. — А хто вам дав право ставити подібні вимоги? Роботи залигаються там, де вони є. Я відповідаю перед дирекцією, а не ви.

— А я, — додав генерал-майор Келлнер, — відповідаю перед своїм начальством, і все це треба залагодити.

— Тоді, — спалахнула Келвін, — мені залишається тільки подати у відставку. А щоб змусити вас знищити їх, я при потребі розголошу таємницю. Не я давала дозвіл на виготовлення модифікованих роботів.

— Одне лише слово, доктор Келвін, яке б порушувало таємницю — і вас негайно заарештують, — спокійно попередив генерал

Богерт відчув, що він уже не впливає на хід подій, тож єлейно сказав:

— Та що ми як малі діти. Просто потрібен час. Я певен, що ми перехитримо робота без відставок, арештів і збитків.

Келвін розлючено повернулася до нього:

— Я проти неврівноважених роботів. Ми вже маємо одного Нестора з яскраво вираженою неврівноваженістю, ще одинадцять потенційно неврівноважених і шістдесят два звичайних роботи, які спілкувалися з неврівноваженими. Єдино надійний вихід — це їх цілковите знищення.

Дзвінок у двері перервав суперечку. Напруга гнівних пристрастей, потік нестримних емоцій урвалися на півслові.

— Увійдіть, — буркнув Келлнер.

То був Джералд Блек. Він чув сердиті голоси і через те був схвильований.

— Я подумав, — мовив він, — чи не краще мені зайти самому… Не хотілося б, щоб хтось потім знову запитував…

— У чому справа? Говоріть ясніше…

— Хтось пробував відімкнути відсік “С” вантажного корабля. На замках свіжі подряпини.

— Відсік “С”? — вигукнула Келвін. — Той, де ви тримаєте роботів? Хто це зробив?

— Зсередини, — коротко відповів Блек.

— Замки зіпсовані?

— Ні, все гаразд. Я вже чотири дні на кораблі, і за цей час жоден з них не пробував утекти. Але я подумав, що ви повинні знати, і мені не хотілося говорити більш нікому. Я це сам помітив.

— Там зараз є хто-небудь? — запитав генерал.

— Я залишив там Робінса й Мак-Адамса. Запала тиша. Всі задумалися. Потім доктор Келвін іронічно сказала:

— Ну?

Келлнер розгублено потер перенісся.

— Що це означає?

— Хіба не ясно? Нестор-10 збирається нас покинути. Наказ зникнути домінує в ньому і робить його ненормальним. Я не здивуюсь, коли залишки Першого закону не стримають прагнення виконати наказ. Він цілком здатен захопити корабель і втекти на ньому. Тоді в нас буде божевільний робот на космічному кораблі. А що він ще накоїть? Ви й зараз думаєте залишати їх разом, генерале?

— Дурниця, — перебив Богерт, що знову взяв себе в руки. — I все це через якісь подряпини на замку!

— Ви, докторе Богерт, мабуть, закінчили аналіз, який я просила зробити, раз ви так рішуче висловлюєте сумнів?

— Так.

— Можна поглянути?

— Ні.

— Чому? Чи й запитувати не можна?

— Бо в них немає ніякого сенсу, Сьюзен. Я вже говорив, що ці модифіковані роботи менш стабільні, ніж звичайні моделі, і мої аналізи підтверджують це. Звичайно, є побоювання, що вони можуть виходити з ладу в екстремальних обставинах, але вкрай малоймовірні. Я не хочу давати підстав для вашої безглуздої вимоги знищити шістдесят два справних роботи тільки тому, що ви не здатні виявити серед них Нестора-10.

Сьюзен Келвін зміряла його презирливим поглядом.

— Ви не хотіли б, аби щось перешкодило вам і надалі залишатися директором корабля. Правда ж?

— Прошу вас, — роздратовано втрутився генерал. — Доктор Келвін, ви наполягаєте, що іншої ради немає?

— Принаймні нічого іншого не спадає на думку, — стомлено відказала вона. — Якби ж то між Нестором-10 і нормальними роботами була ще якась відмінність, не пов’язана з Першим законом… Хоча б одна. Скажімо, щось, що стосується навчання, пристосування до навколишнього середовища, спеціалізації… — Вона раптом замовкла.

— Що таке?

— Мені спало на думку… Мені здається… — її погляд знову став твердим і холодним. — Ці модифіковані Нестори, Пітере, проходять ту саму програму навчання, що й звичайні роботи?

— Так. Точно таку саму.

— Як ви тоді сказали, містере Блек? — Вона повернулася до молодого фізика, котрий обачливо мовчав, перечікуючи бурю, що зірвалася після його повідомлення. — Якось, поскаржившись на почуття вищості в Несторів, ви сказали, що техніки навчили їх усього, що знають.

— Так, вони дали їм знання з фізики поля. Роботи, що прибувають сюди, не знайомі з цим предметом.

— I справді, — здивовано докинув Богерт. — Я казав вам, Сьюзен, що коли я розмовляв з іншими Несторами, то двоє новеньких на той час ще не встигли вивчити фізику поля.

— А чому так виходить? — допитувалася Келвін, дедалі збуджуючись. — Чому моделі НС-2 не знайомлять з фізикою поля з самого початку?

— Можу сказати, — відповів Келлнер. — Це пов’язано з секретністю. Ми подумали, що коли виготовити спеціальну модель із знаннями фізики поля і дванадцять роботів цієї моделі використати тут, а решту в інших галузях, це може викликати підозру. Люди, котрим доведеться працювати з нормальними Несторами, можуть задуматися: а навіщо їм знати фізику поля? Тому ми даємо роботам лише загальне уявлення, щоб вони могли навчитися на місці. Звичайно, таку підготовку мають лише ті, що прибувають саме сюди. Це цілком зрозуміло.

— Ясно. А тепер, будь ласка, вийдіть. Дайте мені трохи подумати.

Келвін відчувала, що втретє вже не витримає важке випробування. Вона уявила собі, що її чекає, але це викликало в неї відразу. Келвін не могла більше бачити цю нескінченну, нудну шерегу роботів.

Отож запитання вже ставив Богерт, а вона сиділа поряд з напівзаплющеними очима й неуважно слухала.

Зайшов номер чотирнадцятий, отже, лишилося ще сорок дев’ять.

Богерт підвів погляд від списку й запитав:

— Твій номер у черзі?