Чтение онлайн

— Чотирнадцятий. — Робот передав свій номерок.

— Сідай. Ти сьогодні ще не був тут?

— Ні.

— То слухай. Незабаром ще одна людина може наразитися на небезпеку. А тому, коли ти вийдеш з цієї кімнати, тебе відведуть в кабіну, де ти чекатимеш, поки не буде потрібна твоя допомога. Зрозумів?

— Так.

— А коли людина буде в небезпеці, ти спробуєш її врятувати, правда ж?

— Звичайно, сер.

— На превеликий жаль, між тобою і людиною проходитимуть гамма-промені.

Мовчання.

— Ти знаєш, що таке гамма-промені? — різко запитав Богерт.

— Інтенсивне випромінювання? Наступне запитання було поставлено по дружньому, ніби між іншим.

— Ти коли-небудь працював з гамма-променями?

— Ні, — впевнено відповів робот.

— Гм-м. Так-от, гамма-промені вб’ють тебе одразу. Вони зруйнують твій мозок. Про це ти повинен знати й пам’ятати. Звичайно, ти не хочеш загинути.

— Ще б пак! — Робот, здавалося, був приголомшений. Потім повільно промовив: — Але ж коли між мною й людиною, якій загрожуватиме небезпека, проходитимуть гамма-промені, як я врятую її? Я лише даремне загину.

— Це так. — Богерт, здавалося, був стурбований таким становищем. — Єдина порада тобі: коли помітиш гамма-випромінювання між собою і людиною, можеш залишатися на місці.

Видно було, що робот відчув полегшення.

— Дякую. Адже тоді не було б ніякого сенсу. Правда?

— Авжеж. Але коли не буде ніякого небезпечного випромінювання, тоді зовсім інша річ.

— Звичайно, сер. Немає і мови.

— А тепер іди. Чоловік за дверима відведе тебе до кабіни. Зачекай там, будь ласка.

Робот вийшов, і Богерт повернувся до Сьюзен Келвін.

— То як вам, Сьюзен?

— Дуже добре, — відповіла вона мляво.

— Як ви гадаєте, ми спіймали б Нестора-10, якби швидко ставили йому запитання з фізики поля?

— Можливо, але цілковитої впевненості немає. — Її руки безсило лежали на колінах. — Пам’ятайте, він бореться проти нас і тому насторожі. Спіймати його можна тільки хитрістю. А думати у своїх межах він здатен куди швидше за людину.

— А коли хоч задля сміху я поставлю роботам по кілька запитань, що стосуватимуться гамма-променів? Про довжину хвиль хоча б?

— Ні! — Очі Келвін спалахнули. — Йому легко приховати свої знання, і тоді він буде попереджений про перевірку, яка на нього чекає. А це наш єдиний реальний шанс. Прошу вас, Пітере, ставте ті запитання, які я визначила, і не імпровізуйте. Ризиковано навіть запитувати, чи мали вони справу з гамма-променями. I не виявляйте зацікавлення, як досі. Ваш голос має бути байдужим.

Богерт стенув плечима і натиснув кнопку, викликаючи номер п’ятнадцятий.

Велика радіаційна камера знову була в цілковитій готовності. Роботи терпляче чекали в своїх дерев’яних кабінах, відкритих до центру і відгороджених одна від одної.

Генерал-майор Келлнер повільно витирав чоло великою хустиною, а тим часом доктор Келвін уточнювала з Блеком останні деталі.

— Ви впевнені, — допитувалася вона, — що жоден з роботів не розмовляв з іншими після того, як вони покинули радіаційну камеру?

— Цілковито впевнений, — підтвердив Блек. — Вони й словом не перекинулись.

— I кожен сидів у кабіні, призначеній лише для нього?

— Ось схема.

Психолог задумливо подивилася на неї.

— Гм-м…

Генерал заглянув через її плече.

— А як їх розмістили, докторе Келвін?

— Я попросила, щоб роботів, які виявили бодай найменше відхилення від норми під час попередньої перевірки, зосередили на одному боці кола. Цього разу я сяду в центрі і простежу за ними.

— Ви збираєтеся сидіти там? — вигукнув Богерт.

— А чому б і ні? — холодно відповіла вона. — Те, що я хочу побачити, може відбутися миттєво. Я не можу доручити це комусь іншому. Пітере, ви із спостережної кабіни якнайпильніше стежте за роботами на протилежному боці. Генерале Келлнер, я подбала про кінозйомку кожного робота на випадок, коли візуальне спостереження нічого не дасть. Роботи повинні залишатися на місцях, поки ми не проявимо і не вивчимо кінострічку. Жоден не повинен виходити або мінятися місцями. Зрозуміло?

— Цілком.

— Тоді спробуємо останній раз.

Сьюзен Келвін мовчки сиділа на стільці і занепокоєно спостерігала за експериментом. Вантаж зірвався з місця й полетів униз, але в останню мить відлетів убік від удару пущеного силового променя.

Лише єдиний робот підхопився на ноги і зробив два кроки вперед. Відтак зупинився.

Але і доктор Келвін схопилася з місця й владно показала пальцем на нього.

— Несторе-10, підійди сюди! — гукнула вона. — Йди сюди! Іди сюди!

Робот знехотя ступив уперед. Не зводячи з нього погляду, психолог голосно кричала:

— Заберіть решту роботів звідси! Заберіть швидше і не випускайте їх!

Почулося важке тупотіння ніг, але Келвін не дивилася в той бік.

Нестор-10, якщо то був він, зробив ще крок, тоді, скоряючись її владному жесту, ще два. За десять кроків від неї він хрипко промовив:

— Мені сказали, щоб я щез…

Мовчання.

— Я повинен виконати наказ. Досі мене не знайшли… Він подумає, що я нікчема… Він сказав мені… Але це не так… Я розумний і сильний… — уривчасто казав він.

Ще один крок.

— Я багато знаю… Він може подумати… Мене знайшли… Ганьба… Тільки не мене… Я розумний… I щоб мене знайшов господар… Такий кволий, повільний…

Ще крок — і важка металева рука лягла на плече Сьюзен Келвін. Вона відчула, як вага гне її донизу. Їй перехопило горло, й тоді вона почула власний пронизливий крик.

Як у тумані до неї долинали слова Нестора-10:

— Ніхто не повинен знайти мене…

Під вагою металу вона гнулася додолу.

Тоді пролунав дивний металевий звук, і вона впала на підлогу, не відчувши удару. На неї лягла блискуча важка рука. Біля Келвін нерухомо розпластався і Нестор-10.