Ерагон
Шрифт:
А от зброю, любі мої, доведеться опустити!
— Чого тобі треба? — спитав Ерагон. — Ми вільні мандрівники, і ти не маєш права нас зупиняти…
— Помиляєшся, юначе! — розреготався ватажок. — Тут я маю необмежені права, а ось раби на зразок тебе повинні мені підкорятися.
«Раби!» — подумки вигукнув Ерагон. Він згадав аукціон у Драс-Леоні й усе зрозумів. У юнаковій душі почав закипати гнів, і він глянув на цих людей з неприхованою відразою.
— Киньте мечі! — зловивши його погляд, суворо гаркнув чолов’яга.
Работорговці підійшли ближче, звужуючи коло. Ерагон уже хотів був вихопити зброю, аж раптом позаду пролунав здивований вигук:
— Торкенбранде, поглянь, та це ж ельфійка!
Один із воїнів стягнув з Арії ковдру й захоплено розглядав непритомну дівчину.
— Це ж уявіть, скільки вона коштуватиме! — тихо присвиснув хтось. — Мабуть, за неї можна взяти чималі грошики…
— Чималі?! — вигукнув здоровань Торкенбранд. — Та ж імперія відвалить за неї купу золота!
І торговців опанувала шалена радість. Вони ляскали одне одного по спині, пританцьовували. Утім, це тривало недовго, бо за якусь мить згори на них упав розлючений дракон. Скориставшись із паніки, друзі розштовхали найближчих воїнів, вирвались із оточення й кинулися до коней. За мить Ерагон скинув руку, й на торговців полетіла блискавка, вдарившись об землю й розсипавшись снопом гарячих бризок.
— Бережіться! — гукнув юнак до нажаханої юрби, витягаючи меча. — Я вершник! Якщо вам дороге життя, забирайтеся геть!
Перелякані торговці, щомиті зиркаючи на дракона, безладно дременули, забувши про свого ватажка. У тисняві хтось ненавмисне грюкнув його списом по голові, і він, немов сніп, упав на землю.
Коли підлеглі зникли, Торкенбранд, захрипівши, спробував звестися на ноги. Мертаг повільно наблизився до нього з мечем у руці й замахнувся…
— Ні! — скрикнув Ерагон, та було вже пізно.
Торкенбранд упав на землю, а його відрубана голова покотилась під ноги переможцю. Витягнувши шию, Сапфіра зацікавлено за нею стежила.
— Чи ти здурів! — у розпачі закричав Ерагон, кидаючись до Мертага.
— Не розумію, чого ти так побиваєшся, — спокійно озвався той, витираючи меч об мертве тіло.
— Побиваюсь?! — вибухнув гнівом юнак. — Нічого я не побиваюсь! Але чи не краще було б залишити цього борова й спокійно рушити собі далі? На біса ти відтяв йому голову?
— Залишати його живим надто небезпечно, — незворушно мовив Мертаг. — Він міг розповісти ургалам про ельфійку. Щоправда, ті покидьки теж можуть…
— Так, але навіщо ж убивати беззахисну людину? — ніяк не міг збагнути Ерагон.
— Я просто намагаюся вижити, — так само спокійно відповів Мертаг. — Власне життя важить для мене куди більше, ніж життя якогось там чужинця.
— Але ж це божевілля! Убивати людину без жодної на те потреби — це божевілля! Невже ти не розумієш? — не вгавав Ерагон. — Де твоє співчуття?
— Співчуття? — перепитав Мертаг. — Про що ти говориш? Яке співчуття може бути до ворогів?
— Але ж так можна виправдати будь-яку жорстокість! — стояв на своєму Ерагон, ховаючи меч у піхви.
— Гадаєш, мені це подобається? — різко спитав юнак. — Та моє життя від самого дитинства пішло шкереберть! Засинаючи, я не знаю, чи побачу світанок! Якби ти жив так, як я, то не вагався б жодної секунди!
— І все-таки це неправильно, — сказав Ерагон, прив’язуючи ельфійку до Сапфіри. — Рушаймо!
Решту шляху до Беорських гір друзі їхали мовчки. І тільки під час наступної зупинки Ерагон сказав супутникові, що цієї ночі стоятиме на варті перший. Той нічого не відповів, а просто ліг і закутався в ковдру.
— Може, поговоримо? — тихо озвався до Ерагона дракон.
— Не зараз, — сказав юнак. — Мені треба побути на самоті. Здається, я геть заплутався.
— Усе одно я тебе люблю! — замуркотіла Сапфіра, вкладаючись біля свого господаря.
Втеча триває
Уранці Сапфіра знялася в повітря разом з Ерагоном та ельфійкою. Мертаг самотньо їхав на Кадоці десь далеко внизу.
— Про що ти думаєш? — нарешті озвався дракон до юнака.
— Про те, що вчора сталося вбивство, — відповів той, задивившись на величний гірський пейзаж. — Інших слів я не знаходжу.
— По-моєму, він просто погарячкував, — обережно сказала Сапфіра. — Хоча ті люди й справді заслуговували на покарання.
— Звісно, — погодився Ерагон. — Але Торкенбранд був без зброї й не міг ані захищатись, ані втекти. Мертаг не залишив йому жодного шансу, не запропонував битись…
— Якби він бився з Мертагом, наслідок був би той самий, — посміхнувся дракон. — Чи ти гадаєш, що так було б правильніше?
— Я не знаю, як треба було зробити! — вигукнув у відчаї парубок. — Здається, тут узагалі немає правильної відповіді!
— На деякі питання, — лагідно сказала Сапфіра, — справді не існує відповідей. Тому ліпше не картати Мертага, бо він не бажав нам зла. А зараз поглянь, як він там…
Роздратований Ерагон крутнувся в сідлі й подивився вниз. Його друг повільно просувався шляхом, а позаду нього… На місці їхнього табору вже нишпорили ургали!
— Може, вони нас не помітили? — обережно спитала Сапфіра, перехопивши погляд юнака й поволі спускаючись до шляху, аби попередити Мертага.
— І що тепер? — сухо спитав той, коли Ерагон розповів йому про ургалів.
— Треба мчати ще швидше, — сказав вершник. — Якщо до завтра ми не знайдемо варденів, то нас неодмінно схоплять ургали, а дівчина помре.
— Ще швидше? — гірко посміхнувся Мертаг. — Як ти собі це уявляєш? Ми вже кілька днів майже не спимо й не їмо! Ми замучили коней! Іще один день таких перегонів усіх нас просто вб’є…
— Нехай навіть так, — знизав плечима Ерагон. — Але в нас немає вибору.
— Зрештою, я міг би залишити вас, — глянув на нього Мертаг. — Тоді ургали розділяться, і у вас із Сапфірою буде більше шансів дістатися до варденів.