Чтение онлайн

— А не краще було б перебратися в інститут? — спитала Естер.

— Ні, підполковник Челеї вважає, що буде краще, коли я продовжуватиму досліди тут.

— Мені теж більше подобається працювати тут, — зауважила Естер.

З передпокою долинуло деренчання дзвінка. Та розмова за столом не припинялася.

— Коли працювати як слід, — мовив Голуб, — за тиждень, найбільше за два, можна закінчити досліди.

— А потім відпочинете, — тихо, але твердо нагадала пані Магда.

В кімнату зайшла Юлішка. Всі вичікувально глянули на дівчину.

— Якась молода дівчина принесла цього листа, — сказала служниця і передала професорові конверт.

Голуб розірвав конверт, підвівся, підійшов ближче до світла і почав читати, його обличчя поволі блідло, він ледве помітно здригнувся.

Пані Магда і Естер стурбовано стежили за професором. Вираз обличчя професора ставав дедалі похмурішим.

— Сталося щось? — поцікавилась дружина.

Голуб не відповідав, його рука опустилась, лист упав на килим. Професор теж почав опускатися на підлогу. Обидві жінки підскочили до зомлілого професора.

— Тамаше, любий Тамаше, — розпачливо зашепотіла дружина.

Естер розстебнула йому комір сорочки, побігла у панну і повернулася з мокрою губкою. Пані Магда заходилась терти груди і скроні професора.

— Естерко, — звернулась вона тихо до дівчини, — передайте Юлішці, щоб вона приготувала ліжко.

Голуб почав рівніше дихати, повіки його здригнулися. Жінка дала йому трохи коньяку. Він розплющив очі.

Пані Магда допомогла йому встати.

Голуб непевною ходою попрямував у спальню.

Коли Естер повернулася, вона вже не застала подружжя в їдальні. Дівчина підняла лист і прочитала:

— Жахливо! — прошепотіла дівчина. — Це жахливо.

Вона поклала лист на стіл і підійшла до вікна. Відхилила фіранку, притиснулась обличчям до холодної шибки і глянула в темряву. Вітер шпурляв дощові краплі в шибку.

«Я часто думаю про неї і дуже, дуже полюбив її…» — луною відзивались у її серці слова.

На очах виступили сльози. Дівчина затряслась у беззвучному риданні.

— Ой Іштване, нещасний хлопчино… я теж… дуже кохаю тебе…

Єва поїхала додому на таксі. У неї було таке ви чуття, що за нею стежать, але як вона не дивилася навкруги, нікого не помічала. Дощ періщив з такою силою, наче хтось лив воду з діжки. Дівчина була вкрай знесилена. Життя здавалось їй безцільним і безпросвітним. Небезпека провалу чигала на кожному кроці, і Єва знала, що одного дня всьому буде кінець. Знала, що розплата наближається, та протидіяти не могла. Не було ніякої змоги вирватися з тенет Фреді. У хвилини розпачу часто спадало на думку, що краще було б піти у поліцію, розповісти все, прийняти кару. Але потім згадувався наречений, жорстокий погляд Фреді, його постійні приховані погрози, і дівчина відганяла думки.

Єва відчувала себе дуже самотньою, брудною, ненавиділа себе.

Дівчина вимкнула світло і обережно глянула через щілини жалюзі. Скверик і алея були безлюдні, тільки холодний вітер гуляв серед дерев і кущів та дощ невтомно шмагав блискуче від світла вуличних ламп дзеркало калюж. Опустивши жалюзі, вона засвітила невелику люстру в кутку кімнати. «Добре було б поспати», — подумала Єва. Пішла у ванну і запалила газ, щоб нагріти воду для купання. Потім роздяглась, повісила сукню у шафу, приготувала халат.

Вона стояла гола перед дзеркалом. По губах пробігла сумна усмішка. Струнка, гарно складена постать, повні, пружні груди, гарні, наче відточені ноги, — усе її їство, на перший погляд, свідчило про молодість і здоров'я. Але вона знала, що це лише видимість, що всередині почався розклад, нервова система підірвана, що наркотики, які вона вживала вже кілька років, давно розпочали свою руйнівну роботу. Цей процес руйнування можна було б ще зупинити, якби напружити всю волю, прийняти непохитне рішення… але в неї вже немає сили волі, вона… приречена.

Після ванни Єва добре витерлась, розчесала блискуче, світле волосся, накинула на себе халат і, сівши у крісло біля настільної лампи, заходилась читати. Та повіки мимохіть склепились, і дівчина заснула.

Вона спала всього кілька хвилин. Прокинулась від того, що випала з рук книга. Потім почула стук у двері. Очі в неї розширилися від страху.

— Боже мій, — зашепотіла Єва і підійшла до потрійної шафи. Відчинила дверці, посунула вбік одяг. Кілька секунд нишпорила в шафі рукою. Потім щось тихо клацнуло, почувся звук, подібний до того, коли починають вертітися добре змащені підшипники. Задня стінка шафи відсунулась, і в темному отворі з'явилася висока, струнка постать Фреді.

— Зачини, — розпорядився він тихо. Дівчина виконала наказ.

Фреді скинув капелюх, пальто і сів у крісло.

— Дай щось випити. А це сховай. — Фреді вийняв з кишені маленький пакетик і шпурнув його Єві. Її обличчя раптово змінилося. В очах засяяла радість, собача відданість і покірна вдячність.

— О Фреді! — Єва підійшла до нього і погладила його міцну руку. — Спасибі, — бурмотіла вона, схопилась, заметалася по кімнаті, швиденько дістала напій і дві чарки.