Пульс безконечності
Шрифт:
— Навіщо? — здивувалася Наїс.
Вона стояла мов неприкаяна посеред плями світла і все ще тремтіла, хоча скафандр мав систему автоматичного обігрівання.
— Роззброєння в приватному плані… А це припаси… поки не звикнемо.
І в ту мить рикнув інтерном:
— Вісімнадцятий! Доповідайте про готовність!
— Готовий!
— Сектор дії за режимом ікс. Старт за дві хвилини, обстановку на орбіті доповісти негайно. Хай щастить!
Голос розпаленого близьким боєм навіженого вояки. Наїс зайшла в люк по вузенькому місточку. З нижніх ярусів уже не гримкотіло — команда обслуговування відключила шланги і кабелі. Гектор нетерпляче підштовхнув її в спальний відсік. Тільки встиг пристебнутися в ніші реабілітації — почав вібрувати корпус. Він перевів подих і напружено усміхнувся. Здається, я таки всіх обкрутив, і своїх, і ворогів… Старт!
Ракета здригнулася і, набираючи швидкість, важко пішла з шахти. Гектор уявив, як одночасно з ним стартують двоє інших супутників-винищувачів — один сектор, одна команда. Зате доля різна.
— Перехитрив усіх! — крикнув Гектор у наростаючому свисті.
— Вісімнадцятий! — ревонуло в навушниках. — Чому не сигналите відхилення? Ваша координація…
Тріскотнява. Прискорення триває. Вийти на оверпол та ще з таким першелієм — це не рядовий запуск…
— Негайно! Вісімнадцятий, увімкніть бортову дублюючу! Чому не відповідаєте? Прийом…
Гектор з насолодою потягнувся і скинув ремені. Вже невагомість — проплив у тісній рубці. Спитав у приреченого, розгубленого оператора внизу:
— Ком? Ви мене чуєте?
— Що? Вісімнадцятий, ви? Корег…
— Ком! Як ви збираєтесь давати дуба?
Тепер він далеко й дістати його важко. Із землі, що повільно відпливала, — приголомшене мовчання.
— Найліпший вихід — наркотик. І раджу якомога більшу дозу. Є такий спосіб підсмажити їжака: його запікають у глині живцем на повільному вогні… Нічого подібного я не переживав, але можу уявити.
— Ви з глузду… — загорлав Ком. Потім тихіше, певне, до тих, хто був поруч: — У нього, мабуть, у голові замакітрилося від потрясіння…
— Марно сподіваєтесь! Це не аварія, а свідоме дезертирство. Я готувався до нього майже рік у вас під носом, старий бовдуре!
У проймі з’явилася Наїс, вона здивовано дивилася на Гектора. Він підморгнув їй і вигукнув далі:
— Робіть що хочете, почубтеся, перегризіть один одному горлянки, всі ви — китайці, американці, араби, росіяни, чорні, червоні — так вам і треба! За кілька хвилин більшість із вас перетвориться на пару. Я прощаюся з усіма, Ком, і з вами теж. Нехай в останній момент вас тішить думка, що бодай один чоловік утік з жаровні! Та ще й прихопив із собою красуню!
Наїс здерла навушники й ларингофи.
— Правильно! — Гектор ще перебував у полоні ейфорії вдалої втечі. — Нам більше не знадобиться зв’язок. Все це треба викинути.
Наїс мовчала. Вона прикипіла до ілюмінатора, в якому сяяв величезний серп Землі.
Ядерний вибух у просторі — лише короткий і дуже яскравий спалах. Затим здіймається хмарка радіоактивного газу, який повільно розповзається у вакуумі. Визначаючи орбіту втечі, Уокс хотів відразу й радикально позбутися антисупутників, байдуже, своїх чи чужих, тому близька траса відпадала. Навколоземний простір, вважав він, буде так само пронизаний радіацією, як і поверхня. З другого боку, не можна було забиратись надто далеко, система життєзабезпечегіня розрахована на нормальну величину сонячного випромінювання; ось як народилася ця орбіта, в найвіддаленішій точці якої супутник зависав нерухомо майже на півроку.
Яскравий промінчик упав крізь ілюмінатор і почав повільно рухатися по стьобаній обшивці. У стовпчику світла дрейфувала напіврозгорнута книжечка коміксів. Гектор обережно, аби не розбудити Наїс, розстебнув блискавку на ковдрі й випірнув з алькова. Глянув в ілюмінатор, ніби хотів дізнатися, яка погода зовні. Маленьку, бліду півкулю Землі вже важко було відшукати у вселенській пітьмі.
Він прискіпливо перевірив усі вузли регенератора. Здебільшого на це йшло понад дві години.
Система здійснювала певний замкнутий цикл. Протягом доби вона тричі видавала точні дози білкового вітамінізованого желе.
Потім Гектор витягнув стрічку з-під самописця фотометра і побіжно продивився її. На ній виднілися лише два слабких піки — найімовірніше випадкові флуктуації. Об’єктив фотометра був скерований на Землю, і спалах катастрофи ніяк не міг пройти непоміченим. Ось уже п’ять тижнів польоту він марно чекав спалаху. Може, даремно втікав? Проте Гектор не сумнівався.
— Якщо спалахів досі не було, — звертався до Наїс, — це ще нічого не означає. Поки що воюють звичайними засобами: бобмардування, напалм, тактика випаленої землі. Дійде й до супербобм…
їхнє неймовірне везіння — уціліти вдвох, втекти з гинучого світу — гостро потребувало підтвердження. Наїс частіше придивлялася до далекої світлої плямки, їй здавалося, що вона має спалахнути сліпуче, яскравіше за сонце. Гектор пояснював: спалахів тепер уже не побачити без приладів.
— Зникне лише життя. А радіація почне поступово спадати— протягом десятиліть. До нашого повернення вже можна буде гуляти в скафандрах…
Гектор виштовхнувся назад у спальний відсік.
— Сніданок готовий.
— Остобісів концентрат…
Наїс знехотя вибралася з алькова. Гектор усміхнувся.
— Там, — показав він на ілюмінатор, — уже немає й такої їжі. Для різноманітності відкрию боби з ковбасою. Звикай до невибагливих харчів.
Стосунки їхні стали короткими і холодними — нічого схожого на те, що було на базі. Наїс не йняла віри своєму осліпленню. Одного разу не стерпіла:
— Подумати тільки! І в цій шкаралупі мені сидіти рік за роком, зістаритись і померти? Поруч нікого… крім тебе!
Глянула на Гектора майже з відразою. Він згадав: на Землі сама можливість лишитися наодинці була щоразу щастям. І вперше подумав: а може, цей експромт з нею не такий уже і вдалий?
— “Консерви “Щастя”…
Наїс уже вмостилася під торшером з антенної стойки.
— Які консерви? Що ти верзнеш?
— Саме так. Слід було б написати на борту нашої бляшанки величезними літерами: “Консерви “Щастя”. Єдиний уцілілий, законсервований взірець земного щастя. Ніколи не думав, що чимось вирізнюсь… Моя люба, я завжди був людиною маси, одним з мільйонів. Але тепер я і ти — єдині… Ти рада?