Чтение онлайн

Беата знизала плечима.

– Суперечливі погляди, – встряв Халворсен. – Гомосексуалісти, жінки-священики, аборти. Може, фанатик який-небудь…

– Я врахую цю версію, – мовив Хаген. – Покажіть-но мені тіло.

Беата та Халворсен питально глянули на Харрі. Той кивнув Беаті.

– Святий Боже! – мовив Халворсен, коли Хаген та Беата пішли геть. – Комісар зібрався очолити розслідування?

Харрі, у глибокій задумі, потер підборіддя, дивлячись у бік огорожі, за якою у зимовій темряві повсякчас виблискували спалахи фотоапаратів. А потому кинув:

– Фахівець.

– Що?

– На думку Беати, стріляв фахівець. З цього ми й почнімо. Що справжній профі зробить відразу після убивства?

– Накиває п’ятами?

– Не обов’язково. Позбавляється всього, що, можливо, пов’яже його з убивством.

– Від знаряддя убивства.

– Саме так. Треба перевірити всі смітники, сміттєві кошики, контейнери, баки на відстані п’яти кварталів від Егерторг. Негайно. За потреби викликай підкріплення з кримінальної поліції.

– Гаразд.

– І позбирай всі відеозаписи з камер спостереження у крамницях перед та відразу по 19:00.

– Попрошу Скарре взятися за це.

– І ще одне. Видання «Дагбладет» бере участь в організації вуличних концертів і робить про них репортажі. Перевір, чи фотографували присутніх.

– Звісно. Як же мені це на думку не спало?!

– Потім відправ знімки Беаті, нехай подивиться. Завтра о десятій ранку нарада за присутності всієї групи. У червоній зоні. Перекажеш?

– Yes.

– Де Лі та Лі?

– Допитують свідків в управлінні. Пара дівчаток стояли поряд зі стрільцем.

– Добре. Попроси Улу скласти перелік родичів та друзів убитого. Спочатку погляньмо, чи не мають вони безперечних мотивів.

– Ти наче щойно казав, що це фахова робота.

– Спробуємо опрацювати заразом кілька версій, Халворсене. Й почнімо з того, що видається багатонадійним. Родину та друзів зазвичай знайти найлегше. А у восьми випадках з десяти убивства скоюють…

– …знайомі жертви, – зітхнув Халворсен.

Харрі покликали, й розмова увірвалася. Озирнувшись, він зауважив юрму журналістів, що спішили до них крізь хуртовину.

– Видовище починається, – мовив Харрі. – Переправ їх до Хагена. Я буду в управлінні.

Пройшовши реєстрацію та віддавши валізу у багаж, він попростував до контролю безпеки. У доброму гуморі. Останнє замовлення виконано. Втішений, наважився прокрутити тест із квитком. Жінка-контролер захитала головою, коли він, добувши конверта з внутрішньої кишені, хотів показати квиток.

– Мобільний телефон? – спитала вона норвезькою.

– No. – Він поклав конверт з квитком поміж рентгенівським апаратом та металошукачем, почав знімати пальто й раптом зауважив, що червона хустка досі на шиї, розв’язав її, сунув у кишеню, опустивши пальто у запропонований контейнер, пройшов під аркою металошукача, відчуваючи, як пильно за ним спостерігають двоє охоронців. Враховуючи жінку, яка неухильно стежила на екрані за тим, як просвічували його пальто, й охоронця біля протилежного краю конвеєра, він нарахував п’ятьох працівників, які пильнували тільки за тим, щоб він не проніс на борт річ, якою можна послуговуватися як зброєю. Пройшовши крізь арку, він одягнув пальто, повернувся й забрав зі столу квиток. Ніким не зупинений, він пройшов повз охоронців. Отже, ось як легко пронести нишком у конверті з квитком лезо ножа. Перше, що впало в око, – панорамне вікно просто проти нього. Нічого не видно. Вікно запнуте снігом, мов білою запоною.

Мартіна сиділа, нахилившись до лобового скла, з якого двірники неухильно струшували сніг.

– Міністр налаштований прихильно, – задоволено мовив Давид Екхоф. – Вельми прихильно.

– Про це ти знав з самого початку, – сказала Мартіна. – Такі люди не йдуть на вечерю, запросивши пресу, якщо збираються відмовити. Їм же треба перемогти на виборах.

– Звісно, – зітхнув Екхоф, – перемогти на виборах. – Він дивився у вікно. – Ніби добрий хлопчина, цей Рікард, га?

– Ти сам собі суперечиш, тату.

– Треба його трохи навернути, тоді він стане для нас чудовим співпрацівником.

Мартіна під’їхала до гаража біля штаб-квартири й натиснула на дистанційний пульт – сталеві двері почали підійматися вгору. Машина заїхала у гараж, пошипована ґума зашурхотіла по кам’яній долівці напівпорожнього приміщення.

Під однією з ламп на стелі, біля синього службового «вольво», стояв Рікард у робі та рукавичках. Але Мартіна дивилася не на нього, а на високого білявця поруч з Рікардом, вона враз упізнала його.

Дівчина поставила машину біля службового авто, але не вилізла з машини, а взялася щось шукати у торбинці, тоді як батько, не зачинивши дверцят, вийшов, й вона почула голос поліцейського:

– Екхоф?

Між голих стін голосно прокотилася луна.

– Саме так. Як можу вам зарадити, добродію?

Дочка чудово знала такий батьківський тон. Привітний, але владний.

– Харрі Холе, інспектор Поліцейського управління Осло. Йдеться про вашого працівника. Роберта…

Мартіна, виходячи з авто, відчула на собі погляд поліцейського.

– …Карлсена, – вів далі Харрі, знов обернувшись до командувача.

– Про брата, – мовив Давид Екхоф.

– Перепорошую?

– Ми ставимося до колег як до членів родини.

– Розумію. У такому разі мушу з жалем повідомити вас про смерть у вашій родині, Екхофе.

Мартіна відчула, як всередині все стислося. Поліцейський помовчав, ніби надаючи їм час, щоб усвідомили звістку, потім вів далі:

– Роберта Карлсена застрелено сьогодні о сьомій вечора на Егерторг.

– Святий Боже! – вихопилося у командувача. – Як же це?