Чтение онлайн

Чистий стіл з монітором та клавіатурою, маленька срібна підставка з уламком білої кісточки й лікті Гуннара Хагена, на які він саме спирався, спрямувавши на Харрі погляд з-під стріхоподібних брів.

– Утім, є ще й третя якість, як на мене, ще важливіша, Холе. Вгадайте, яка.

– Не знаю, – байдуже одказав Харрі.

– Дисципліна. Дис-цип-лі-на.

Комісар викарбував це слово по складах, й Харрі мало не чекав почути лекцію про походження слова. Але Хаген підвівся й поважно, заклавши руки за спину, пройшовся кабінетом, наче мітячи територію. Харрі це видалось кумедним.

– Я кажу про це у кожнім підрозділі, віч-на-віч, щоб усі усвідомили, чого я від них сподіваюся.

– У відділі.

– Перепрошую?

– Нас тут ніколи не називали підрозділом. Хоч колись посада називалася «начальник поліцейського підрозділу». Але це просто так, щоб ви знали.

– Дякую, інспекторе. Я врахую. То на чому я спинивсь?

– На дис-цип-лі-ні.

Хаген прошив Харрі поглядом. Той і бровою не повів, тож Хаген знову закрокував кімнатою.

– Останні десять років я читав лекції у Вищому військовому училищі. Зокрема, я фахівець з Бірманської операції. Гадаю, Харрі, ви здивувалися, як це стосується моєї теперішньої посади у поліції.

– Саме так. – Харрі почухав ногу. – Ви, ніби розгорнуту книгу, мене читаєте, босе.

Хаген пройшовся пальцем по підвіконню і невдоволено зморщився.

– У тисяча дев’ятсот сорок другому році безмаль сто тисяч японських солдатів завоювали Бірму. А Бірма за площею переважає Японію удвічі й на той час була окупована британцями, які набагато переважали японців за кількістю та технікою. – Хаген звів угору замазаний палець. – Але в одному японці переважали супротивника й завдяки цьому подолали англійців та індійських найманців. У дисципліні. Японці йшли на Рангун сорок п’ять хвилин, маршируючи, а п’ятнадцять хвилин – на сон. Лягали просто на дорозі, не знімаючи мішків, повернувшись ногами у бік, куди марширували. Щоб, коли прокинуться, не опинитися у канаві й не посунути в іншому напрямку. Напрям надзвичайно важливий, Холе. Розумієте?

Харрі збагнув:

– Гадаю, урешті вони дійшли до Рангуна, босе.

– Саме так. Усі. Тому що діяли, як наказано. Мені саме повідомили, що ви брали ключі від квартири Тома Волера. Так, Холе?

– Зазирнув на хвильку, бос. Виключно з терапевтичних міркувань.

– Сподіваюсь. Справу закрито. Порпатися у квартирі Волера – марнування часу, а поза тим, це суперечить наказові, котрий ви раніше отримали від начальника поліції, а тепер ще й від мене. Гадаю, мені не треба розповідати вам про наслідки непідкорення наказу, зазначу, що японські офіцери розстрілювали солдатів, які пили воду в неналежний час. Не через садизм, а через те, що дисципліна – це оперативне видалення ракової пухлини. Зрозуміло, Холе?

– Зрозуміло… тобто цілком зрозуміло, босе.

– Наразі у мене все, Холе. – Хаген сів у крісло, добувши з шухляди якийсь документ, почав уважно читати, ніби Харрі вже покинув кабінет, й, підвівши голову, здивовано зауважив, що чоловік досі стоїть перед ним. – Ще є питання, Холе?

– Гм, я лише гадав, хіба японці війну не програли?

Після того як Харрі пішов, Гуннар Хаген ще довго сидів, уп’явшись порожнім поглядом у свої папери.

Ресторан був наполовину заповнений. Так само, як і напередодні. У дверях його зустрів привабливий блакитноокий молодик-офіціант з білявими кучерями. Він був такий подібний на Джорджі, що чоловік на мить завмер, не зводячи з нього очей. Збагнув, що видав себе, коли на губах офіціанта засяяла широка посмішка. Вішаючи пальто та штормівку на гачок у гардеробній, він відчував на собі погляд офіціанта.

– Your name? [12] – спитав офіціант.

Він відповів нерозбірливо.

Довгим тонким пальцем офіціант пройшов сторінкою нотатника із замовленнями.

– I got my finger on you now, [13] – промовив офіціант, блакитні очі прошивали його поглядом, поки він не зашарівся.

З виду ресторан має не надто вишуканий вигляд, але якщо він подумки обрахував правильно, то ціни у меню мають бути помірними. Він замовив пасту й склянку води. Зголоднів. Але серце билося рівно й спокійно. Решта відвідувачів розмовляли, сміялися, усміхалися, наче з ними нічого трапитись не може. Він завжди дивувався, що ніхто нічого не помічає, що навколо нього немає чорного сяйва, що від нього не відгонить ані холодом, ані смородом розкладу.

Радше, решта нічого не помічають.

Знадвору дзиґар на ратуші шість разів ударив свої три ноти.

– Затишний заклад, – мовила Теа роззираючись. Ресторація добре проглядалася, столик стояв біля вікна, що виходило на вулицю. З прихованих динаміків лунала заледве чутна медитаційна музика у стилі нью-ейдж.

– Я хотів повечеряти у надзвичайному оточенні, – відповів Юн, розгортаючи меню. – Що ти замовиш?

Погляд Теа несміливо бігав рядками у меню.

– Найперше замовлю води.

Теа пила чимало води. Юн знав, що це мало якийсь стосунок до діабету та нирок.

– Дійсно непростий вибір, – мовила вона. – Все видається смачним.

– Але ж усе меню не з’їси.

– Не з’їси.

Юн ковтнув слину. Фраза вихопилась мимохіть. Він нишком глянув на Теа. Вона явно нічого не зауважила.

Раптом вона підвела голову:

– Власне, що ти мав на увазі?

– Ти про що?

– Щодо всього меню. Ти прагнув щось сказати, Юне. Я ж знаю тебе, що саме то було?

Він знизав плечима:

– Ми ж домовились, що ще до заручин все розповімо одне одному, хіба ні?

– То й що?

– Чи ти справді розповіла мені… все?

Вона з досадою зітхнула:

– Звісно, Юне. У мене ні з ким нічого такого не було. У тому сенсі.

Утім, у погляді дівчини та на обличчі він зауважив дещо, чого раніше не помічав. Маленький м’яз коло кутика рота напружився, ніби бленда враз затулилася. І він не стримався:

– З Робертом теж?

– Що?

– З Робертом. Я пригадую, як ви фліртували того першого літа в Естгорі.

– Я мала чотирнадцять років, Юне.

– То й що?

Спочатку у її погляді проступила недовіра. Потім він ніби пішов усередину, згас, вона віддалилася від нього. Юн схопив її руку, нахилившись до неї, прошепотів:

– Пробач мені, пробач, Теа. Я й сам не второпаю, що зі мною вдіялось. Я… забудьмо про моє питання, добре?

– Що замовлятимете?

Обидва глянули на офіціанта.

– Свіжу спаржу на перекуску, – мовила Теа, віддаючи йому меню. – Й шатобріан з білими грибами на головну страву.