Тероріум
Шрифт:
– Бачу.
– Ось це і є ті самі Зони Контакту…
– А як він тобі дасть знати, коли закінчується твій термін?
– Ось ці камінці, - вона торкнулася пальцем маленьких рубінів і смарагдів, - вони засвітяться за п’ять хвилин до кінця терміну, впродовж якого я можу повернутися у свій світ. Крім того, ці камінчики - так звані Точки…
– Слухай, Галю, - ще раз перебив її Чіпка, - а як ти прибула сюди і як повернешся назад?
– Це все зробив Веве.
– Але як?
– Я сама достеменно не знаю. Він мені пояснював, але я всього не втямила. Є спеціяльна молитва, чи мантра, яка вкупі з певними жестами і знаками перебудовує структуру людини.
– Це як?
– Змінюється баланс духовного і тілесного на користь духовного і то радикальним чином, аж до такого рівня, коли сутність, керована думкою, може переміщати матеріяльну складову людини…
– Тіло чи що?
– Тіло і енергетичне поле, яке за своєю суттю теж матеріяльне.
– Ти кажеш переміщати, а куди?
– Та куди завгодно. У Зоні Контакту - у паралельний світ. По Горизонталі Зустрічі.
– Ось вона і прибула сюди, - констатував сам для себе Чіпка.
– У мене теж пропорції душевного і тілесного суттєво зміщені, але в бік матеріяльного… Тому я, мабуть, й розмовляю з нею, замість того, аби приймати процедури в психіятричному шпиталі.
Галя встала, гордо підняла голову, випнула пружні груди і, затягуючи стан своїм недешевим багатофункціональним поясом, холодно промовила:
– Я не примара, Ігоре, я - жива людина, але я нікому не нав’язуюся! Я можу хоч уже повернутися додому.
– Не треба!
– випалив Чіпка, гарячково думаючи, що робити і як себе поводити з цією галюцинацією Галею.
– Розкажи мені про ваш світ.
– Світ як світ, - Галюцинація все ще дулася, - не гірший за ваш. Але й, якщо чесно, то не кращий.
– На якому рівні розвитку ваш світ?
– Що ти маєш на увазі?
– Ну, там, наука і техніка, транспорт, комунікації…
– Кожен, хто хоче знати, - знає. Тепло і світло нам дають сонце і вогонь, а їжу - природа. Для долання відстаней є коні і хмари…
– Хмари? Це - як?
– Ні, на хмарах ми не літаємо, це так говориться, а насправді ми просто переміщуємося в просторі, долаючи тяжіння земної тверді.
– Ви подолали гравітацію?
– По вашому, це так. А ми пояснюємо це вмінням змінювати баланс духовного і матеріяльного на користь першого. Те, що я тобі казала. Щоправда, мандрувати на хмарі можуть лише ліпші люди.
– Зрозуміло, а на якому рівні у вас мілітарна техніка?
– Що, Ігоре?
– Чим ви вбиваєте ближніх, тобто чим у вас воюють?
– Воїни - мечами, списами, стрілами, - зітхнула Галя, - а пани у боротьбі за владу - різноманітними отрутами.
Хоча є винятки. Наприклад, мій батько, він нікого зі своїх конкурентів за престол країни, назву якої я тобі, Ігоре, не можу передати, не отруїв. Він у чесних поєдинках заколов шістьох своїх родичів.
– Десяте століття, - буркнув Чіпка.
– Чому десяте?
– Я, Галю, хотів сказати, що у нашому світі люди так само жили понад тисячу років тому. Лише на хмарах не літали.
– А тепер?
– Тепер у нас нечуваний розвиток цивілізації. Воїни мають зброю, яка за секунду може знищити мільйон людей, а пани, у нас вони називаються політиками, вбивають одне одного за допомогою інформаційних комунікацій. Прогрес у нас, Галю.
– А навіщо?
– Що навіщо?
– Для чого такий прогрес?
Чіпка трохи подумав і сказав:
– Я не знаю.
Галюцинація зробила мимовільний рух, зручніше вмощуючися на килимку, і своїм коліном торкнулася Чіпчиної ноги. Так і є! Галюцинації у комплексі: зорові, звукові, дотикові. Чіпка зажурився - хворий він не на жарт.
– Ігоре, - вивів його із тяжкої задуми голос «гості із паралельного світу», - я голодна.
– Що?
– Чи нема у тебе якоїсь їжі?
– Є, звичайно, є, - схопився Чіпка, - почекай кілька хвилин.
Він вийшов з печери і, не перестаючи дивуватися зі своєї такої оригінальної хвороби, зайшов до намету, де був облаштований продовольчий склад невеликого ювелірного табору. Чіпка відчинив холодильник, трохи повагався, і зрештою, вирішивши якнайефектніше вразити цю дивну Галюцинацію, взяв найвишуканіші делікатеси: шматок запакованої у целофан справжньої овечої бринзи, бляшану банку консервованої мамалиги і літрову пляшку чистої води.
Виходячи з намету, він зіткнувся з командиром своєї охорони вістуном Оскаром Тартарським.
– Зголоднів, Чіпко?
– лагідно усміхнувся Оскар. Цей досвідчений бойовик, непереможний рукопашний боєць, до того ж не надто «юний», тертий життям чоловік щиро жалів свого молодого товариша, що зазнав такої тяжкої психічної травми.
– Та трохи, - зніяковів Чіпка від того, що доводиться демонструвати своє жлобство - не ділити ці делікатеси з товаришем, а нести їх у свою одноосібну печеру, щоби там жерти на самоті. Адже збоку воно саме так виглядає, не може ж його, Чіпчина, галюцинація прогресувати аж до такої стадії, щоби її могли бачити інші люди.
Галюцинація Галя ніяк не оцінила Чіпчиного жесту, вона їла дорогі делікатеси, мовби якийсь сирний продукт з генетично модифікованого молока з універсумом хлібного типу. Але не це головне - Чіпку вразило те, що вона їла! Тобто продукти і вода зникали на тому місці, де сиділа галюцинація, так, якби їх споживала жива людина…
Жива людина! Чіпка легенько торкнувся Галиної руки.
Шовковисті волоски, м’яка шкіра, ніжне тепло… Невже?!
Через печерний вхід Чіпка побачив своє знайоме Сонце.